вход

хроника

клуб

корзина

мейл

¬ерлока ¬олодимир

” «ј“≤Ќ ” ‘≤Ћќ—ќ‘≤¬- ¬≤“ќ 

–ок≥в ≥з дес¤ть тому, в часи славнозв≥сноњ "перебудови" був такий анекдот, про те, ¤к одне в≥йськове п≥дприЇмство, в≥дпов≥дно до плану конверс≥њ, надумало засвоњти випуск цив≥льноњ продукц≥њ. ¬ир≥шили випускати швейн≥ машини. «амовили кресленн¤, перевчили роб≥тник≥в, наново обладнали технолог≥чн≥ л≥н≥њ. јле попри вс≥ намаганн¤ ≥з зб≥рного цеху раз-у-раз з'¤вл¤вс¤ той самий "калашн≥ков". јле цей анекдот ми розпов≥ли виключно заради см≥ху, бо наша опов≥дь зовс≥м не про це...

¬ наш≥й попередн≥й публ≥кац≥њ про тепер≥шн≥й стан ф≥лософ≥њ в ”крањн≥ ми, сам≥ того не бажаючи, майже наврочили, сказавши, що "написанн¤ детальноњ ≥стор≥њ п≥зньокомун≥стичноњ ф≥лософ≥њ ще попереду". ≤ от перша, ≥, сл≥д зауважити, вельми ц≥кава й грунтовна спроба такоњ ≥стор≥њ невдовз≥ з'¤вилас¤. ћи ведемо мову про нову книжку ¬≥тал≥¤ “абачковського "” пошуках невтраченого часу" ( . ¬ид. ѕарапан. 2002). ÷¤ книжка - перш≥ докладн≥ спогади про ф≥лософ≥ю в  иЇв≥ в≥д к≥нц¤ 50-х до початку 90-х рок≥в ’’ ст. „итача не маЇ збивати з пантелику очевидне протир≥чч¤ в назв≥ - мовл¤в, ≥снуЇ ¤кийсь час, котрий не втрачено, проте з певних причин його все-ж доводитьс¤ шукати. „итаючи цю книжку пересв≥дчуваЇшс¤, що саме така парадоксальна назва ч≥тко в≥дбиваЇ зм≥ст ≥ спр¤мован≥сть ц≥Їњ роботи, ¤ка в свою чергу в певний спос≥б прагне витлумачити стан ф≥лософ≥њ в ”крањн≥.

“ой в≥дтинок в≥тчизн¤ноњ ≥нтелектуальноњ ≥стор≥њ, ¤кий охоплюЇ ц¤ книжка, в масов≥й св≥домост≥ однозначно пов'¤зуЇтьс¤ ≥з добою "застою", а в ≥нтелектуальному в≥дношенн≥ - ≥з непод≥льним пануванн¤м нудноњ ≥ нежиттЇздатноњ комун≥стичноњ пропаганди, в ¤ку на той вже не в≥рили нав≥ть т≥, хто так чи ≥накше ставав њњ оф≥ц≥йними апологетами. ќсновна ≥де¤ книги п. “абачковського в тому, що нав≥ть в т≥ часи в  иЇв≥, попри ≥ паралельно ≥з "оф≥ц≥йною" ≥снувала й розвивалас¤ ≥нша, самост≥йна, св≥дома своњх завдань ≥ ц≥лком притомна ф≥лософ≥¤, ≥стор≥њ ¤коњ ц¤ робота, власне, ≥ присв¤чена.

—л≥д вз¤ти до уваги, що сам автор належить до молодшоњ генерац≥њ "шестидес¤тник≥в", чим ≥ зумовлений виразно мемуарний характер ц≥Їњ роботи. Ѕезперечно сильним ≥ незвичайним дл¤ нашоњ л≥тератури такого типу Ї те, що ц¤ книжка написана в жанр≥ "≥нтелектуальноњ ≥стор≥њ", котрий розвивавс¤ переважно у французьк≥й гуман≥таристиц≥ ≥ до ¤кого автор, вочевидь, маЇ виразну схильн≥сть.  нига п. “абачковського побудована таким чином, що в н≥й висв≥тлюЇтьс¤ ≥ просл≥дковуЇтьс¤ внесок окремих особистостей в ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ на ”крањн≥.  ожний розд≥л книги присв¤чено конкретн≥й особ≥, причому анал≥з наукового доробку доповнено спогадами самого автора, котрий був особисто знайомий ≥з б≥льш≥стю своњх "персонаж≥в". «рештою, це не так ≥стор≥¤ ф≥лософ≥њ, ¤к саме спогади конкретноњ людини про житт¤ ф≥лософськоњ сп≥льноти, про людей, що жили ≥ працювали за певних умов. якщо винести за дужки де¤ку апологетичну спр¤мован≥сть, адже автор впродовж ус≥Їњ книги прагне переконати читача, що "≥ в нас була" справжн¤ ф≥лософ≥¤, ц¤ робота ц≥нна саме тим що вона Ї документом - достеменним св≥дченн¤м доби ≥ досв≥ду, й, водночас - першоњ спробою погл¤нути на цей досв≥д ≥з певноњ дистанц≥њ. ƒо того ж вона Ї Їдиним досить повним б≥бл≥ограф≥чним дов≥дником ≥ пут≥вником по ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ ”крањни 60х-90х рок≥в. “ут варто мати на уваз≥, що в т≥ часи пон¤тт¤ "авторського права" фактично не ≥снувало, а науков≥ монограф≥њ, особливо "колективн≥" виходили часто-густо взагал≥ без зазначенн¤ ≥мен автор≥в на обкладинц≥. јле тепер, через тридц¤ть рок≥в, коли молодш≥ покол≥нн¤ не лише не знають багатьох ≥мен тогочасних "зубр≥в" ф≥лософ≥њ, але й не розум≥ють сут≥ тих проблем, навколо ¤ких точилис¤ запекл≥ суперечки, д≥йсно варто спробувати (а це не надто легко!) в≥дтворити картини минулого, котре багатьом здаЇтьс¤ не лише "втраченим", але таким, що за ним не варто й жалкувати. ўодо жалю, то це, зв≥сно, справа приватна, а от щодо розум≥нн¤ сучасност≥, то його д≥йсно неможливо дос¤гти без ретельного вдивл¤нн¤ в минуле, без можливост≥ вп≥знавати т≥ образи, що можливо лише зм≥нили св≥й зовн≥шн≥й вигл¤д.

ƒл¤ того щоб дал≥ просунутис¤ в нашому розгл¤д≥ нам сл≥д хоча б мимох≥дь окреслити одну суттЇву проблему, ¤ку в "розумних" колах зазвичай оминають. …детьс¤ про комун≥зм ¤к саме ≥нтелектуальне ¤вище ≥ його роль в ≥стор≥њ нашоњ крањни. ¬ тепер≥шн≥х студ≥¤х комун≥зм, з легкоњ руки  арла ѕопера беззастережно ототожнюють ≥з тотал≥таризмом, зображаючи його ¤к ди¤вольське, проте абсолютно зовн≥шнЇ зло, навалу тупоњ ≥ безжал≥сноњ бюрократ≥њ до ¤кого по в≥дношенню до ¤коњ перес≥чна людина може бути лише жертвою. ” вже згадуван≥й публ≥кац≥њ ми висловлювали ≥дею, що комун≥стична культура, в тому вигл¤д≥, ¤кого вона набуваЇ за час≥в "класичного" стал≥н≥зму зв≥сно ж не була лише штучною вигадкою купки демон≥чних ген≥њв. —л≥д визнати, що ц¤ культура спиралас¤ й живилас¤ певними елементами масовоњ, хоча й спотвореноњ св≥домост≥. «начною м≥рою вона була реал≥зац≥Їю ћарксовоњ ≥дењ про пролетар¤ ¤к "нову людину", що дос¤гаючи класовоњ св≥домост≥ долаЇ не лише сусп≥льн≥, але й антрополог≥чн≥ обмеженн¤, стаючи вт≥ленн¤м велич≥ ≥ необмежених зд≥бностей.  оли ми бачимо на стр≥чках староњ хрон≥ки с¤юч≥ обличч¤, ми маЇмо усв≥домити, що перед нами щось значно складн≥ше н≥ж проста облуда, просте замовчуванн¤ правди. «г≥дно теор≥њ, самого ћаркса, комун≥зм Ї остаточною ≥ завершальною стад≥ю розвитку сусп≥льства ¤ка радикально в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ус≥х попередн≥х тим, що при комун≥зм≥ "революц≥йн≥ пролетар≥ ставл¤ть п≥д св≥й контрол¤ ¤к умови свого власного ≥снуванн¤, так ≥ умови ≥снуванн¤ вс≥х член≥в сусп≥льства" , тобто ≥накше кажучи упокорюють соб≥ все, що до того було стих≥йним, випадковим, опановуютьс¤ бутт¤ вц≥лому. ÷ю зм≥ну можна пор≥вн¤ти х≥ба що ≥з настанн¤м восьмого дн¤ у б≥бл≥йному јпокал≥псис≥. —ьогодн≥ це д≥йсно важко у¤вити, проте, доводитьс¤ що саме це в≥дчутт¤ всемогутност≥ новоњ сп≥льноти ≥ була головним чинником формуванн¤ самосв≥домост≥ переважноњ б≥льшост≥ "рад¤нських людей", що, до реч≥, засв≥дчуЇтьс¤ ц≥лком законною ≥ неприхованою ненавистю до вс≥х ворог≥в, ¤к зовн≥шн≥х, так ≥ внутр≥шн≥х, тобто вс≥х "ворог≥в народу". ¬исл≥в Ћен≥на про те, що "¬ченн¤ ћаркса всесильне, тому що воно в≥рне", зв≥сно, вражаЇ своЇю зухвал≥стю, але насправд≥ його сл≥д тлумачити у зворотньому напр¤мку - в≥рне, тому що всесильне. «г≥дно ц≥Їњ гносеолог≥њ ≥стина може ≥снувати лише в одному вигл¤д≥ - у вигл¤д≥ переможноњ сили, ¤ка все долаЇ.

“о ¤к на цьому тл≥ вигл¤дала п≥зньо- чи-то посткомун≥стична ф≥лософ≥¤, зокрема й кињвська? Ўановний п. “абачковський, починаЇ своњ опов≥д≥ з того часу, коли становленн¤ ≤нституту ‘≥лософ≥њ, ¤к культурного осередку загалом вже в≥дбулос¤, отже за межами його спогад≥в лишаЇтьс¤ вельми важливий методолог≥чний момент, а саме розтотожненн¤ у масов≥й св≥домост≥, а надто - у св≥домост≥ самих науковц≥в комун≥зму та гуман≥зму. јвтор ≥з перших стор≥нок зображуЇ досить виразне розд≥ленн¤ на "нас" - гуман≥стично налаштованих ф≥лософ≥в-в≥льнодумц≥в та "них" - ¤кусь безлику, проте дуже п≥дступну систему, ¤ка полюЇ на ф≥лософ≥в, ≥ пильнуЇ, щоб н≥хто не казав ≥ не писав н≥чого зайвого. « точки зору класичноњ драматург≥њ - ≥деальна авантюрна зав'¤зка, просто-таки "Ќу, постривай"! —южет, ¤кий дал≥ розгортаЇтьс¤ на багатьох стор≥нках книжки д≥йсно м≥стить суттЇвий авантюрний елемент, адже по сут≥ йдетьс¤ про "в≥двоюванн¤" у системи певного ≥нтелектуального простору, ба й нав≥ть певних сл≥в! «а таким сюжетом справд≥ ц≥каво сл≥дкувати, проте, ¤к ми побачимо надал≥ в≥н маЇ свою "зворотну сторону", неспод≥вану нав≥ть дл¤ самого автора.

«а словами автора в≥д к≥нц¤ 60-х рок≥в в  иЇв≥ виникаЇ пом≥тна ф≥лософська теч≥¤, ¤ку без переб≥льшенн¤ можна назвати неомарксизмом ≥з суттЇвим ухилом в б≥к антрополог≥чноњ та екзистенц≥йноњ проблематики. «усилл¤ми таких вчених ¤к  опн≥н, Ўинкарук, ≤ванов, Ѕичко, ѕопович зд≥йснюЇтьс¤ перетлумаченн¤ основних пон¤ть в≥джилого догматичного марксизму, так≥ пон¤тт¤ ¤к "д≥¤льн≥сть", "практика", "свобода" наповнюютьс¤ новим, екзистенц≥йним зм≥стом. ” нас немаЇ жодного приводу сумн≥ватис¤ у реальност≥ таких зрушень, проте, ми вважаЇмо за потр≥бне звернути увагу, принаймн≥, на два моменти, що суттЇвим чином пов'¤зан≥ м≥ж собою. ѕо-перше вс≥ ц≥ в≥дкритт¤ могли були бути зд≥йснен≥ майже виключно Їдиним чином - шл¤хом ускладненн¤ мови, тобто в≥днайденн¤ нових нюанс≥в та смислових шар≥в у "дозволен≥й" системою терм≥нолог≥њ. ¬насл≥док цього з п≥д пера вчених виходили багатошаров≥, ≥нод≥ переускладненн≥ тексти, ¤к≥, зв≥сно, треба було ≥ще вм≥ти прочитати. ќкр≥м, поверхового, представленого назагал р≥вн¤ ц≥ тексти мали безл≥ч прихованих шар≥в, де й м≥стилис¤ "недозволен≥" ≥дењ. „итати й розум≥ти њх могли лише т≥, хто знав ≥ вм≥в вгадувати ц≥ коди, внасл≥док чого виходило, що чим складн≥шими ≥ насичен≥шими були роботи вчених, тим менше коло "втаЇмничених" могло до них прилучитис¤. “ака закрит≥сть ф≥лософськоњ сп≥льноти суттЇво далас¤ взнаки значно п≥зн≥ше, на початку 90-х, коли науков≥ зв'¤зки ≥з колегами ≥з ≥нших м≥ст почали стр≥мко руйнуватис¤ ≥ ви¤вилос¤, що "незалежних" в≥д держави шл¤х≥в комун≥кац≥њ ≥з сусп≥льством наукова сп≥льнота фактично не маЇ, внасл≥док чого вчен≥ значною м≥рою опинилис¤ в ≥зол¤ц≥њ, ¤ку не вдалос¤ повн≥стю подолати й досьогодн≥. јле сл≥д також зауважити ≥нший, нав≥ть б≥льш суттЇвий насл≥док такоњ втаЇмниченост≥. —ам п. “абачковський вказуЇ, що хоча в  иЇв≥, нав≥ть в самому ≤нститут≥ ‘≥лософ≥њ ≥снували р≥зн≥ напр¤мку, в≥д "червоного позитив≥зму" до "червоного екзистенц≥ал≥зму", м≥ж ними н≥коли не було бодай ¤коњсь пом≥тноњ конкуренц≥њ. ¬с≥ дружили. Ѕо було проти кого дружити! “а, зворотн≥м, ≥ сл≥д визнати - досить негативним насл≥дком такоњ згуртованост≥ ставала недостатн¤ визначен≥сть ≥, сказати б, автороизован≥сть конкретних ф≥лософських позиц≥й. ƒ≥йсно, нав≥що сперечатис¤ ≥з "своњми" коли справжн≥й ворог близько! ’оча в де¤ких розд≥лах книги автор пригадуЇ ≥ нав≥ть непоодинок≥ випадки жвавоњ полем≥ки, але неможливо позбутис¤ в≥дчуттю, що не вона, а саме протисто¤нн¤ систем≥ було головним руш≥Їм д≥¤льност≥ кињвських ф≥лософ≥в.
«рештою спадаЇ на думку, а дл¤ тих, хто хоча б ¤коюсь м≥рою знайомий ≥з ф≥лософ≥Їю √егел¤ це нав≥ть очевидно, що постать дисидента, що боретьс¤ проти системи, витворюЇтьс¤ ≥ функц≥онуЇ в межах самоњ системи й нав≥ть за њњ рахунок. ≤ тут р≥ч не про радикальний чи пом≥рний ступ≥нь опозиц≥йност≥, адже абсолютно не виключено, що ≥стор≥¤ могла п≥ти ≥ншим чином ≥ заст≥йний соц≥ал≥зм вдалос¤ б "перебудувати" у щось б≥льш-менш ефективне (чому б н≥?), а в тому що до сутн≥сною рисою ф≥лософського мисленн¤ в ус≥ часи була його неупереджен≥сть, ¤ка забезпечувалас¤ звернен≥стю до власних засад, ¤ка ≥ називаЇтьс¤ рефлекс≥Їю. Ќевиконанн¤ ц≥Їњ фундаментальноњ умови перетворюЇ ф≥лософ≥ю на дуже небезпечну р≥ч - ≥деолог≥ю, ¤ка напоз≥р може бути дуже обгрунтованою, наукопод≥бною, люд¤ною ≥ нав≥ть практично корисною, але завжди нестиме в соб≥ де¤к≥ прихован≥ елементи, ¤к≥ можуть про¤витис¤ абсолютно непередбачуваним ≥ згубним чином.

≤ншою, також досить ц≥кавою ≥ непростою темою Ї сп≥вв≥днесен≥сть кињвськоњ школи ≥з зах≥дноЇвропейською ф≥лософською традиц≥Їю. “ут шановний автор малюЇ вельми оптим≥стичну картину, у правдив≥сть ¤коњ д≥йсно хочетьс¤ пов≥рити. јле на нашу думку, цього неможливо зробити, принаймн≥ без певних суттЇвих застережень. якщо в≥рити п. “абачковському, то виходить, що починаючи приблизно ≥з "славетних" 60-х н≥¤коњ "зал≥зноњ зав≥си" н≥би-то зовс≥м не ≥снувало, ≥ вс≥ охоч≥ в  иЇв≥ та багатьох ≥нших м≥стах могли читати —артра, √усерл¤ ≥ √ейдеггера ≥ мало не напр¤му сп≥лкуватис¤ ≥з цими авторами. Ќехай читач даруЇ нам цю ≥рон≥чну ≥нтонац≥ю, ми, боронь Ѕоже, зовс≥м не хочемо ставити п≥д сумн≥в слова шановного професора. ѕроте, справа тут д≥йсно значно складн≥ша. ÷е правда, що зав≥са, ¤ка в≥дд≥л¤ла колишн≥й –ад¤нський —оюз в≥д «аходу, зокрема ≥ наукового, зовс≥м не була непроникненною. «начна к≥льк≥сть вчених, нав≥ть попри складну систему "допуск≥в" д≥йсно непогано зналас¤ на тамтешн≥й л≥тератур≥, та й на звичайних полиц¤х книгарень можна було в≥днайти того-таки —артра, видрукуваного в ¤комусь часопис≥ мовами "менших брат≥в" по соцтабору, польською чи чеською, адже цензурн≥ утиски в цих крањнах подекуди були значно слабш≥.

«рештою нав≥ть на оф≥ц≥йному р≥вн≥, ц≥лком легально п≥д шапкою "критики зах≥дних концепц≥й" часом виходили досить-таки пристойн≥ роботи, з ¤ких можна було скласти враженн¤ про стан ≥ основн≥ тенденц≥њ зах≥дноњ гуман≥тарноњ науки. —к≥льки там було справжньоњ критики, а ск≥льки оф≥ц≥йно предписаного критицизму - це вже залежало в≥д сумл≥нн¤ кожного конкретного автора. «в≥сно, можна в≥днаходити безл≥ч напрочуд ¤скравих й д≥йсно ц≥кавих паралелей м≥ж розробками та ф≥лософськими ≥де¤ми "тут" ≥ "там". јле ≥снуЇ суттЇва в≥дм≥нн≥сть у тому ¤к зд≥йснювалас¤ ≥ зд≥йснюЇтьс¤ наукова д≥¤льн≥сть у нас ≥ на «аход≥, а надто у способ≥ взаЇмод≥њ науки ≥з ≥ншими галуз¤ми сусп≥льного житт¤. ѕопри вс≥ недол≥ки, ¤к≥ маЇ зах≥дна наука ≥ про ¤к≥ ми б не наважились судити, доводитьс¤ визнати що на «аход≥, принаймн≥ в ™вроп≥, наука значною м≥рою збер≥гаЇ св≥й статус публ≥чного ¤вища, ≥нтерес до нењ з боку "читаючоњ публ≥ки" лишаЇтьс¤ незм≥нно високим. ѕринаг≥дно зазначимо, що в тому-таки –ад¤нському —оюз≥ була створена потужна галузь, що займалас¤ попул¤ризац≥Їю дос¤гнень науки. Ќа "наукпоп≥", що давав суттЇву поживу дл¤ молодого розуму ≥ дозвол¤в не зациклюватис¤ на ≥деолог≥њ, виросло к≥лька покол≥нь. “епер Ї комп'ютери, "стр≥л¤лки" ≥ блокбастери. ј "наукпопу" нема, звин¤йте... јле наука у нас, на щаст¤ Ї, але про це мало хто знаЇ. ўо ж до нашоњ науки, то парадоксальним чином вона не змогла в достатн≥й м≥р≥ ≥нтегруватис¤ в науков≥ структури «аходу, але й в≥д власного сусп≥льства в≥д≥рвалас¤, щоб не сказати - зумисне в≥дмежувалас¤, не знайшовши ≥з ним сп≥льноњ мови ≥ дозвол¤ючи вс¤ким "б≥лим братам" та ≥ншим "езотерикам" годувати нањвного обивател¤ будь-¤кою дурнею.

јле ми дещо в≥дхилилис¤ в≥д нашоњ опов≥д≥. ќтже проблема зовс≥м не в т≥м, що наш≥ ф≥лософи не були об≥знан≥ ≥з зах≥дним науковим житт¤м, а скор≥ше в т≥м що вони не мали змоги брати в цьому житт≥ реальну участь. јдже ¤к казав, можливо, найб≥льш ¤скравий ≥ знаний зокрема ≥ на «аход≥ рад¤нський ф≥лософ ћ≥раб ћамардашв≥л≥ - мисленн¤ це те, що треба пережити особисто, воно або трапл¤Їтьс¤, або н≥. Ќаука, а надто ф≥лософ≥¤ можлива лише ¤к сп≥лкуванн¤ живих мислень, де кожне висловлюванн¤ породжуЇ реакц≥ю.  оли цього немаЇ, наука перетворюЇтьс¤ на "засвоЇнн¤ надбань", шанобливе але нуднувате повторюванн¤ чињхсь думок. ƒо реч≥, вс≥, хто вчивс¤ у ¬”«≥ знаЇ, що екзаменац≥йн≥ питанн¤ з ф≥лософ≥њ завжди були ≥ дос≥ Ї побудованими саме за таким принципом - сл≥д ¤комога б≥льше знати про те, що сказав той чи той ф≥лософ, але зовс≥м не обов'¤зково знати, чому в≥н сказав саме це, а не щось ≥нше. јле справжн¤, тобто направду ц≥кава ф≥лософ≥¤ починаЇтьс¤ саме з такого "чому". јвтор це, безперечно, усв≥домлюЇ ≥ докладаЇ чимало зусиль аби поЇднати, зв'¤зати р≥зн≥ ф≥лософськ≥ сюжети. ƒќ певноњ м≥ри це йому вдаЇтьс¤, особливо, коли йдетьс¤ про антрополог≥чний напр¤мок у кињвськ≥й ф≥лософ≥њ, до розвитку ¤кого в≥н сам безпосередньо причетний. јле подекуди здаЇтьс¤, що ц≥ зближенн¤ спираютьс¤ на надто загальн≥, а в≥дтак малозначущ≥ пон¤тт¤, так≥ ¤к "екзистенц≥ал≥зм", "феноменолог≥¤", "смисложиттЇв≥сть", котр≥ в будь-¤кому раз≥ вимагають значно б≥льшоњ детал≥зац≥њ.

«рештою, автор ц≥лком правий, коли в≥н намагаЇтьс¤ розгл¤дати ≥стор≥ю нашоњ ф≥лософ≥њ "в особах", присв¤чуючи кожен розд≥л своЇ книжки одному ≥з кињвських вчених. ѕроте, дл¤ людини "ззовн≥", тобто тоњ, що не пройшла в≥дпов≥дного "посв¤ченн¤", ф≥лософ≥¤ ≥снуЇ лише в одному вигл¤д≥ - у вигл¤д≥ п≥дручника, що мовить в≥д ≥мен≥ знеособленого знанн¤, ¤ке Ї не так знанн¤м про реальне житт¤, ¤к паролем дл¤ просуванн¤ в сусп≥льн≥й ≥Їрарх≥њ. јле зрештою з'¤вл¤ютьс¤ ≥нш≥, б≥льш ефективн≥ способи такого просуванн¤, внасл≥док чого ф≥лософ≥¤, принаймн≥ саме та њњ частина, ¤ку за звичкою називають академ≥чною ≥ про ¤ку опов≥даЇ п. “абачковський, ви¤вл¤Їтьс¤ неконкурентноспроможною ≥ њњ хутко вит≥сн¤ють менш обірунтован≥, але в б≥льш≥й м≥р≥ ор≥Їнтован≥ на потреби реальност≥, стратег≥њ мисленн¤. —итуац≥¤ вигл¤даЇ так, що ф≥лософ≥¤ ви¤вл¤Їтьс¤ "голосом воп≥ющого в пустин≥", саме тому, що вона не надто добре усв≥домлюЇ з одного боку чињм ≥м'¤м, тобто в≥д ≥мен≥ кого вона промовл¤Ї ≥ вчить, а з ≥ншого - до кого вона звернена. «а цим стоњть один дуже суттЇвий момент, про ¤кий в книз≥ н≥чого не сказано. ≤ в≥н знов-таки стосуЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤ науки ≥ влади, хоча й зовс≥м в ≥нш≥й площин≥. ¬ наш≥й л≥тератур≥ зазвичай нев≥рно перекладають висл≥в ‘ренс≥са Ѕекона "Knowledge is power" - "«нанн¤ - сила". јле слово power англ≥йською маЇ ≥ще й ≥нше значенн¤ - влада, ≥ Ѕекон веде мову саме про нењ, протиставл¤ючи владу знанн¤ ≥ владу ÷еркви. “обто, знанн¤, наука, не лише мають певн≥ стосунки ≥з конкретними й ≥нститутами сусп≥льноњ влади, але й сама за своЇю природою не може не претендувати на те, щоб бути владою, впливовою сусп≥льною силою. ¬ протилежному випадку знанн¤ ¤к ц≥л≥сний орган≥зм руйнуЇтьс¤ зсередини, втрачаЇ ч≥тк≥ критер≥њ достеменност≥, перетворюЇтьс¤ на зарозум≥лу н≥сен≥тницю.

«рештою саме цього моменту, на нашу думку, не враховувала та гуман≥стична антрополог≥¤, ¤ка розвивалас¤ в межах кињвськоњ школи. √уман≥стична людина т≥льки "освоюЇ" св≥т, ¤кий до того лишавс¤ дикою, але придатною до одомашненн¤ природою. јле вона не пануЇ в ньому, ≥ взагал≥ не мислить у терм≥нах пануванн¤, оск≥льки вважаЇ власну св≥дом≥сть - прозорою, а власне знанн¤ - загальнозначущим. јле рано чи п≥зно вона наштовхуЇтьс¤ темн≥ сили ¤к ззовн≥ так ≥ зсередини себе, усв≥домлюючи, що прагненн¤ добра ≥ ≥стини було н≥чим ≥ншим ¤к прагненн¤м влади. ≤ проблема не т≥льки, й нав≥ть не ст≥льки в тому, щоб цю владу обмежувати, а в т≥м, щоб навчитис¤ з нею поводитись, тобто навчитись владарювати. ј це значно складн≥ше.

ѕ≥дбиваючи п≥дсумок знов скажемо, що книжка ¬≥тал≥¤ “абачковського "¬ пошуках невтраченого часу" - безц≥нне св≥дченн¤ про прагненн¤ ≥ помилки людей, що жили у вельми складну добу нашоњ ≥стор≥њ. —л≥д спод≥ватис¤, що згодом про ц≥ часи будуть написан≥ ≥нш≥, б≥льш докладн≥ й б≥льш анал≥тичн≥ роботи. ≤ нам сл≥д бо¤тис¤ критичного погл¤ду на минуле, адже найсувор≥ша кара, ¤ка може сп≥ткати людину - це забутт¤. ўоб час д≥йсно не було втрачено, його сл≥д намагатис¤ зрозум≥ти, адже лише жива думка уможливлюЇ пам'¤ть.