"ƒух ≥ Ћ≥тера" та вс≥, вс≥, вс≥
або
"Ѕенкет" на узб≥чч≥
¬с≥м сталерам ≥ вс≥м в≥н≥-пухам
гуман≥тарних наук
присв¤чуЇтьс¤
«а останн≥ п'¤ть-ш≥сть рок≥в пер≥одичних видань, зокрема й "≥нтелектуальних"
в ”крањн≥, безперечно поб≥льшало. ѕро те читацьке "безриб'¤",
котре панувало в перш≥ роки назалежност≥, й коли вс≥ б≥льш-меньш ц≥кав≥
видавнич≥ проекти зак≥нчувалис¤ на другому чи третьому числ≥, тепер вже
н≥хто й не згадуЇ. Ќайб≥льш пом≥тн≥ з видань тих час≥в на наш погл¤д -
донецьке "ћноготочие", кињвськ≥ "Ќовий круг", " овчег"
та "—амватас", ≥вано-франк≥вська "ѕлерома" ≥ ще довгенький
р¤дочок таких-соб≥ гарненьких неб≥жчик≥в. —тандартна причина смерт≥ -
в≥дсутн≥сть сталого ф≥нансуванн¤, принципова ор≥Їнтац≥¤ на локальн≥ верстви
читацькоњ аудитор≥њ, неможлив≥сть, а подекуди й небажанн¤ виходити на
широкий загал, шукати ≥ висв≥тлювати справд≥ актуальн≥ теми. ƒещо з того
"покол≥нн¤" й дос≥ вал¤Їтьс¤ по дальн≥х полиц¤х книгарень, так
≥ не зустр≥вши в своЇму житт≥ жодного живого читача. “ож в≥чна њм пам'¤ть!
јле т≥ часи не минули даремно, ≥ нов≥ виданн¤, хто-¤к, але знайшли ≥
своњх спонсор≥в ≥ значно ширше коло читач≥в. ј головне - розширилос¤ й
набуло б≥льшоњ структурност≥ поле читацького ≥нтересу, стало б≥льш зрозум≥ло,
хто ≥ що реально читаЇ. “епер нав≥ть в таких принципово "некомерц≥йних"
галуз¤х ¤к л≥тература, мистецтвознавство, культуролог≥¤ ≥снуЇ по дек≥лька
ц≥лком пристойних, а головне - майже пер≥одичних видань. оло њх читач≥в
вже не обмежуЇтьс¤ колом њх автор≥в, ¤к це часто бувало ран≥ше.
„асопис "ƒух ≥ Ћ≥тера", котрий нараз≥ буде предметом нашоњ
ц≥кавост≥, безперечно, належить до ц≥Їњ новоњ іенерац≥њ видань, й, до
того ж, пос≥даЇ серед них одне з ч≥льних м≥сць. “ут сл≥д вз¤ти до уваги,
що ситуац≥¤, в ¤к≥й знаход¤тьс¤ виданн¤ гуман≥тарно-науков≥, що так чи
≥накше претендують на ф≥лософ≥чн≥сть, суттЇво в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д того,
в ¤кому знаход¤тьс¤ виданн¤ ≥нших напр¤мк≥в. ўоб висв≥тлити цю ситуац≥ю
докладн≥ше, ми дозволимо соб≥ невеличкий екскурс в ≥стор≥ю ф≥лософ≥њ на
”кра≥н≥ останн≥х дес¤ти-двадц¤ти рок≥в, а точн≥ше, у те, ¤ке м≥сце вона
займала в житт≥ сусп≥льства та ¤к зм≥нювалас¤ њњ роль.
Ќав≥ть при досить поб≥жному розгл¤д≥ неважко пом≥ти, що п≥зньокомун≥стична
ф≥лософ≥¤, написанн¤ детальноњ ≥стор≥њ ¤коњ, сл≥д спод≥ватис¤, ≥ще попереду,
м≥стила в соб≥ к≥лька шар≥в, р≥зних, ¤к за структурою так ≥ за своњм функц≥ональним
призначенн¤м. ѕерш за все кидаЇтьс¤ у в≥ч≥ разюча в≥дм≥нн≥сть м≥ж тим,
досить серйозним, р≥внем досл≥дницькоњ продукц≥њ, котру випускали у св≥т
вчен≥-профес≥онали та окрем≥ науков≥ ≥нститути (напр. ћосковсько-“артусська
школа сем≥отики чи, “б≥л≥сська психолог≥чна школа), ≥ ф≥лософ≥Їю "дл¤
загалу", короткий курс ¤коњ входив в обов'¤зкове "меню"
вс¤коњ вищоњ осв≥ти. “ака ф≥лософ≥¤ була н≥чим ≥ншим, ¤к "рудиметарним
марксизмом", тим "необх≥дним злом", з ¤ким все-ж доводилос¤
миритис¤ заради отиманн¤ осв≥ти, тобто легал≥зац≥њ у сусп≥льств≥. ƒо першоњ
ми ≥ще повернемось трохи згодом, а тепер спробуЇмо замислитись над тим,
¤кий сенс мала друга. « першого погл¤ду, тобто гортаючи стор≥нки ф≥лософських
п≥дручник≥в в≥д 70-их майже до середини 90-их, можна подумати, що ц¤ ф≥лософ≥¤
д≥йсно була не б≥льш н≥ж ≥деолог≥чним дов≥ском. ƒо того ж а в практичному
сенс≥ - засобом працевлаштуванн¤ велетенськоњ арм≥њ ≥деолог≥чних прац≥вник≥в,
залишком колись могутньоњ системи, що наприк≥нц≥ свого житт¤ остаточно
впала в маразм ≥ була здатна лише повторювати колись завчен≥ формули,
вже не розум≥ючи њх сенсу. ћоже здатис¤, що окр≥м стандартного набору
штамп≥в у н≥й не лишилос¤ н≥¤коњ структури, адже вс¤ка ≥деолог≥¤ передбачаЇ
емоц≥йне сприйн¤тт¤, а лог≥чна посл≥довн≥сть њй т≥льки шкодить. јле насправд≥
справа дещо складн≥ша, принаймн≥, ¤кщо вз¤ти до уваги дивовижну живуч≥сть
≥деолог≥чних кл≥ше, значна к≥льк≥сть ¤ких з усп≥хом були пересаджен≥ й
"приживлен≥" на посткомун≥стичному ірунт≥. ¬се це змушуЇ думати,
що ≥снував ≥ще ¤кийсь б≥льш реальний ≥ б≥льш практичний сенс тих кл≥ше
≥ малозрозум≥лих кваз≥ф≥лософських формул. Ќа нашу думку такий сенс пол¤гав
у дуже невиразному, але суттЇвому дл¤ самосприйн¤тт¤ в тих умовах, в≥дчутт¤
причетност≥ до всього загалу св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ. ѕевним ≥ досить суттЇвим
чином це в≥дчутт¤ зам≥н¤ло люд¤м реальн≥ знанн¤, котрих вони насправд≥,
нав≥ть попри свою формальну осв≥чен≥сть, були позбавлен≥. "—в≥това
думка" та ще й в своЇму найвищому - ф≥лософському про¤в≥ була доступна
вс≥м ≥ м≥стила "загальн≥ характеристики", дарма що перекручен≥
аж до навпаки, вс≥х ≥нших ф≥лософ≥й, та до того ≥ще й докладно розпов≥дала,
хто й у чому ≥з тих дивак≥в-ф≥лософ≥в був неправий, прозоро нат¤каючи,
що кожен роб≥тник чи сел¤нин, котрий оволод≥Ї "Їдино-в≥рним вченн¤м"
буде розумн≥ший за них ус≥х. ѕравда ж-бо не в абстракц≥¤х, а в реальному
житт≥, котре кожен п≥знаЇ "на своњй шкур≥". ќтож така ф≥лософ≥¤
дозвол¤ла "зн¤ти" всю св≥тову культуру, з њњ кол≥з≥¤ми ≥ непримиренними
суперечками, розставити все "по полиц¤х" ≥ зрештою виростити
у обивател¤-недоука таке "почутт¤ власноњ г≥дност≥", що в≥н
вже не л≥з трощити церкви, а мирно њздив до них у в≥дпустку ≥ вважав все
це "достопремечательност¤ми". ј головне що, попри вс≥ хитрост≥
тих ф≥лософ≥й, кожну з них можна було вивести на чисту воду, тобто достеменно
сказати хто з них б≥льш прогресивний, а хто реакц≥йний, хто "емп≥рик"
а хто "рац≥онал≥ст" ≥ т. ≥н. ÷ю практику "ключових сл≥в"
та "загальних характеристик" сл≥д вз¤ти до уваги окремо - вона
≥ще стане нам в пригод≥. јдже значна к≥льк≥сть людей та й не т≥льки у
нас абсолютно переконана, що ¤кщо один пройшов шл¤х в≥д конкретого до
абстрактного, то вс≥ ≥нш≥, зв≥сно, зможуть подолати той же шл¤х у зворотньому
напр¤мку немов по прокладених рейках.
ќтож, можна зробити сумний висновок, що в≥дтод≥ ¤к п≥зньосов≥тська ф≥лософ≥¤
вже не ставила соб≥ за мету леі≥тимц≥ю творимого "в ≥м'¤ прогрессу"
насильства, вона почала слугувати виправданню локальних ≥ б≥льш чи меньш
вдалих фальсиф≥кац≥й "цив≥л≥зованого" мисленн¤. ÷¤ практика
фальсиф≥кац≥й дала неспод≥ваний ≥ нав≥ть ц≥кавий з культуролог≥чноњ точки
зору паросток у "пострад¤нськ≥й" кваз≥м≥стичн≥й л≥тератур≥ типу
"ƒ≥алектики карми" ЋазарЇва або сер≥њ ¬. ћегре про јнастас≥ю.
—л≥д визнати, що ц≥ виданн¤, попри свою виразно ненаукову сутн≥сть ≥ розрахован≥сть
на малоосв≥ченого читача, на в≥дм≥ну в≥д академ≥чних праць визнаних науковц≥в,
добре розход¤тьс¤ ≥ дають прибуток.
јле нас нараз≥ б≥льш ц≥кавить саме академ≥чна гуман≥тарна наука, тобто
те, що з певною м≥рою умовност≥ можна так назвати. “ут сл≥д зазначити,
що насьогод≥ в ”крањн≥ терм≥н "академ≥чна" окреслюЇ не власне
наукову, а певну сусп≥льну н≥шу, в ¤к≥й ≥снують науков≥ орган≥зац≥њ ≥
проекти, утримуван≥, здеб≥льшого, коштом держави або потужних заруб≥жних
фонд≥в, типу фонда —ороса. “отальна залежн≥сть в≥д держави трансформувалас¤
у б≥льш складну систему залежЇностей в≥д окремих установ, пол≥тичноњ кон'юнктури
та вол≥ окремих ос≥б. ≤ хоча таке сусп≥льне положенн¤ дещо розширюЇ поле
можливостей дл¤ зд≥йсненн¤ окремих досл≥дницьких програм, загалом не можна
сказати, що гуман≥тарна науко пом≥тно впливаЇ на житт¤ сусп≥льства вц≥лому.
„ому саме це так - це знов-таки окрема розмова, що знаходитьс¤ дещо осторонь
нащоњ теми. ћарг≥нальне сусп≥льне положенн¤ гуман≥тарноњ науки, а надто
- ф≥лософ≥њ, безперечно, суттЇвим чином впливаЇ на спр¤мован≥сть ≥ зм≥ст
зд≥йснюваних досл≥джень. «окрема це означаЇ, що натом≥сть аби бути авторитетним
дорадником сусп≥льства, вона змушена "виправдовувати" своЇ ≥снуванн¤,
п≥двод¤чи наукову базу п≥д актуальн≥ факти сусп≥льного житт¤, або вже
зд≥йснен≥ р≥шенн¤, обговорюючи другор¤дн≥ ≥ неважлив≥ питанн≥, ≥м≥туючи
у такий спос≥б наукову полем≥ку. ѕроте, не можна сказати, що це житт¤
маЇ абсолютно штучний характер, що воно повн≥стю позбавлене реальноњ ≥нтеклектуальноњ
ц≥нност≥. “ак, насьогодн≥ сп≥льнота вчених-гуман≥тар≥њв Ї досить закритою
≥ марг≥нальною сусп≥льною групою, майже "сектою", про актуальне
житт¤ ¤коњ люди, що до ц≥Їњ групи н≥¤к не належать, знають вельми мало.
Ѕ≥льш того, ≥нтенсивн≥сть ≥нформац≥йного обм≥ну серед самх науковц≥в лишаЇтьс¤
також недостатньою, так шо подекуди сам≥ вчен≥ не знають, чим займаютьс¤
њх колеги в ≥нших м≥стах, та нав≥ть на ≥нших катедрах. јле це зовс≥м не
означаЇ, що в цьому розпорошеному св≥т≥, де кожен сам соб≥ –об≥нзон не
з'¤вл¤ютьс¤ ц≥кав≥ ≥дењ ≥ досл≥дженн¤. Ќавпаки, неважко здогадатис¤, що
ц≥кавих розв≥док ≥ досл≥джень ≥снуЇ чимало, просто за умов такоњ розпорошеност≥
мало хто про них може д≥знатис¤.
√ортаючи стор≥нки п'¤тьох досить об'Їмних книжок часопису "ƒух ≥
Ћ≥тера" неважко пом≥тити, що видавц≥ в≥дпочатку ставили соб≥ за мету
подоланн¤ саме цих, перерахованих нами проблем сучасноњ украњнськоњ гуман≥таристики.
Ќе дов≥р¤ючи устален≥й систематиц≥ наукових "тем" ≥ "спец≥альностей",
вони досить ризиковано вир≥шили покластис¤ на власний смак ≥ виб≥р щодо
автор≥в, поставивши соб≥ за правило друкувати авторитетних ≥ розумних
людей, хочби про що вони б не писали. ≤ в певному сенс≥ це було Їдино
в≥рне р≥шенн¤, адже лише так можна було розпочати випуск часопису й привернути
увагу читач≥в до нового виданн¤. «вичайно ж, б≥льш≥сть публ≥кац≥й часопису
лежить в пол≥ знайомих ≥нтелектуальному читачев≥, а в≥дтак можна сказати
й актуальних тем, а њх автори оперують певним вп≥знаваним набором ключових
терм≥н≥в. јле сл≥д придивитис¤ уважн≥ше до того, ¤к формуЇтьс¤ ≥ функц≥онуЇ
ц¤ актуальн≥сть у сучасному гуман≥тарному простор≥ ”крањни. Ќа нашу думку
вона маЇ, щонайменше, два самост≥йних джерела походженн¤, в≥дносно незалежних
одне в≥д одного. ѕо-перше ≥снують актуальн≥ теми, чи краще сказати - слова,
котр≥ позначають певн≥ сусп≥льн≥ чи культурн≥ ¤вища, що з тих чи ≥нших
причин привертають загальну увагу. ÷е, наприклад, так≥ "розхож≥"
слова-парол≥ ¤к "постмодерн≥зм", "м≥фолог≥¤", "деконструкц≥¤",
"посттотал≥таризм" ≥ т. п. «деб≥льшого, вони запозичуютьс¤ ≥з
новоперекладених (¤к правило - у ћоскв≥) зах≥дних книжок, ≥нод≥ ≥з зап≥зненн¤м
рок≥в на двадц¤ть ≥ ¤к правило - ≥з суттЇвою втратою контексту. ¬ цьому
в≥дтворюЇтьс¤ давн¤ плутанина, що т¤гнетьс¤ ≥ще в≥д тотал≥тарних час≥в,
коли Їдиним можливим способом ф≥лософуванн¤ вважали розм≥рковуванн¤ про
ф≥лософ≥ю. ўе б пак, адже Їдиною насправд≥ ц≥кавою ≥ б≥льш-меньш в≥льною
в≥д ≥деолог≥чноњ диктатури ланкою ф≥лософ≥њ була саме ≥стор≥¤ ф≥лософ≥њ!
”пор¤дники "ƒуха ≥ Ћ≥тери" намагаютьс¤ в кожному числ≥ добирати
по к≥лька матер≥ал≥в ≥з цих тем, об'Їднуючи њх в окрем≥ рубрики, створюючи
у такий спос≥б де¤ку подобу колег≥ального обговоренн¤ певноњ проблеми.
Ќаприклад у друг≥й книжц≥ знаходимо чималу доб≥рку матер≥ал≥в з теми "ћ≥фи
сучасноњ ”крањни". —воњ матер≥али дл¤ нењ дали найв≥дом≥ш≥ в≥тчизн¤н≥
ф≥лософи та культурологи - ¬. ћалахов, ¬. —курат≥вський, ћ. ѕопович, ¬.
√орський та багато ≥нших. ≤ попри те, що рубрика вийшла справд≥ ц≥кавою,
при б≥льш уважному њњ прочитанн≥ все ж складаЇтьс¤ враженн¤, що шановн≥
вчен≥ надто мало сп≥лкуютьс¤ м≥ж собою, й недостатньо знають досл≥дженн¤
один одного. ѕолем≥ка практично в≥дсутн¤, ≥ не тому що вс≥ з ус≥ма погоджуютьс¤,
а тому що кожен автор пише "про своЇ", спираючись на власн≥
досл≥дженн¤ ≥ висловлюючи б≥льш-мень слушн≥ м≥ркуванн¤ з означеноњ теми,
але принципово уникаючи тверджень, що мали б претендувати на загальнозначущ≥сть.
ожен з них висв≥тлюЇ ¤кийсь аспект ц≥Їњ д≥йсно великоњ теми, але ц≥л≥сноњ
картини все-ж не виникаЇ. ≤ це, на нашу думку, в≥дпов≥даЇ реальному стану
речей у наш≥й науц≥, а точн≥ше - т≥й позиц≥њ, ¤ку наука звикла в останн≥й
час займати по в≥дношенню до ¤вищ культурного та сусп≥льного житт¤. ”
нас, вибачте, тепер усюди мир ≥ злагода, отже критикувати можна лише минуле,
та й то лише у межах "академ≥чноњ" благочинност≥. ќтож ≥ виходить,
¤к казав чорт ≤вана арамазова "св¤то, але нуднувато".
јле сл≥д в≥ддати належне прац≥вникам ÷ентру гуман≥тарних досл≥джень при
Ќа” ћј, котр≥ наполегливо намагаютьс¤ видобути нав≥ть ≥з цього нап≥вмертвого
ірунту бодай дещицю живого мисленн¤ й сп≥лкуванн¤. —аме заради цього вони
влаштовують сем≥нар ≥м. Ћис¤ка-–удницького, куди запрошують в≥домох людей
дл¤ обговоренн¤ нагальних проблем. ћатер≥али цих сем≥нар≥в регул¤рно з'¤вл¤ютьс¤
на стор≥нках "ƒуха ≥ Ћ≥тери". ≤ знов-таки у читача цих матер≥ал≥в
маЇ виникнути виразно двоњсте в≥дчутт¤. « одного боку ц≥ матер≥али викликають
вельми приЇмне ≥ злегка призабуте враженн¤ в≥льноњ ≥нтелектуальноњ полем≥ки,
безконечних дисидентських розмов "на кухн≥". ¬оно, таке враженн¤,
виникаЇ ц≥лком природньо, адже до обговоренн¤ пропонуютьс¤ д≥йсно актуальн≥
проболеми - насильство, рел≥г≥йна свобода, проблеми „орнобил¤, тобто так≥,
де йдетьс¤ не про книжну мудр≥сть, а про реальний життЇвий досв≥д, про
нагальну потребу його висловити ≥ осмислити. ј з ≥ншого саме за таких
умов даЇтьс¤ взнаки ≥ще одна глибинна проблема нашого ≥нтелектуального
житт¤, а саме роз≥рван≥сть м≥ж досв≥дом ≥ враженн¤м та засобами њх осмисленн¤,
брак мови та практики суджень. —права тут не в недостатн≥й об≥знаност≥
- бо ж орган≥затори, готуючи кожен сем≥нар запрошують д≥йсно найб≥льш
компетентних людей з кожноњ пропонованоњ дл¤ обговоренн¤ теми - а саме
в невизначен≥й позиц≥њ, непевному самопочутт≥ цих "широко в≥домих
у вузькому кол≥" людей, котр≥ звикли до того, що за межами ≥нтелектуально-науковоњ
"тус≥вки" (ми перепрошуЇмо за цей грубуватий терм≥н, але, нараз≥
в≥н досить точно окреслюЇ те ¤вище, про ¤ке ми ведемо мову) до њх думок
та суджень мало хто дослухаЇтьс¤. “ут постаЇ питанн¤ про те, наск≥льки
наша наука Ї публ≥чним ¤вищем, ≥ наск≥льки сам≥ вчен≥ прагнуть ц≥Їњ публ≥чност≥.
ѕодекуди ще дос≥ спрацьовуЇ стереотип, вироблений в ранньокомерц≥йну добу,
коли ≥нтел≥іенц≥¤ вважала, що привернути увагу до себе можна лише ¤кщо
ти "продавс¤" ≥ почав виробл¤ти "попсу", тобто догоджати
обивательському смаков≥. «рештою, самий факт ≥снуванн¤ таких часопис≥в
¤к "ƒух ≥ Ћ≥тера" саме ≥ маЇ спростувати цю позиц≥ю, на практиц≥
дов≥вши факт ≥снуванн¤ в ”крањн≥ ¤к компетентних автор≥в так ≥ високо≥нтелектуального
читача. јле нараз≥ ситуац≥¤ лишаЇтьс¤ досить невизначеною, адже б≥льш≥сть
гуман≥тарно-науковоњ л≥тератури видаЇтьс¤ коштом тих-таки заруб≥жних фонд≥в
≥ розходитьс¤, суд¤чи напоз≥р, не надто хутко.
≤ншим пост≥йним клопотом видавц≥в часопису Ї публ≥кац≥¤ статей сучасних
в≥тчизн¤них та заруб≥жних вчених. як ми вже казали, в≥дпочатку видавц≥
журналу зробили ставку на сп≥впрацю з найв≥дом≥шими науковц¤ми, а т≥,
в свою чергу, пов≥рили у новий ≥ вельми амб≥тний проект видавц≥в, внасл≥док
чого з часом утворилос¤ певне коло пост≥йних автор≥в, до ¤кого вход¤ть
так≥ найв≥дом≥ш≥ люди ¤к ѕоль –≥кер, ∆орж Ќ≥ва, ’ристос янарас, —ерг≥й
јвер≥нцев, а з в≥тчизн¤них науковц≥в - ћирослав ѕопович, ¬≥ктор ћалахов,
—ерг≥й римський. ÷≥ ≥мена - справд≥ "з≥рки" ≥ присутн≥сть њх
публ≥кац≥й робить честь будь-¤кому виданнюю. јле той факт, що видавц¤м,
аби "розкрутиити" своЇ виданн¤ доводитьс¤ звертатис¤ до цих
авторитет≥в першоњ величини Ї зворотн≥м боком того ж непевного ≥ пригн≥ченого
становища нашоњ науки. јдже вс≥ ц≥ люди - представники старшого покол≥нн¤.
≥льк≥сть написаних ними статей ≥ книжок вим≥рюЇтьс¤ сотн¤ми назв. ѓх
авторитет незаперечний ≥ навр¤д-чи хто наважитьс¤ ≥з ними вступати у в≥дкриту
полем≥ку. ¬ нас вм≥ють поважати авторитети, бо ж ≥з нашим комплексом меньшовартост≥
дуже хочетьс¤ мати "собственных ѕлатонов", або ж прилучитис¤
до наймодн≥ших Ївропейських тенденц≥й. ” нас справд≥ погано знають сучасну
Ївропейську науку, хоча в останн≥ к≥лька рок≥в стало з'¤вл¤тис¤ немало
нових переклад≥в, ≥ не в останню чергу - зусилл¤ми того ж видавництва
"ƒух ≥ Ћ≥тера", котре й видаЇ одно≥менний часопис. ≤, повторимо,
на першому етап≥, залученн¤ до сп≥впрац≥ цих "живих класик≥в"
(¤к њх д≥йсно часто називають, нажаль, не в≥дчуваючи ≥рон≥чного п≥дтексту)
- р≥ч ц≥лком зрозум≥ла. јле призначенн¤ пер≥одичного виданн¤ все ж головним
чином не в таких публ≥кац≥¤х, а у тому, щоб по≥нформувати читача про найсв≥ж≥ш≥
та найактуальн≥ш≥ новини. “а наш≥ вельмишановн≥ вчен≥ так довго обгрунтовували
"актуальн≥сть" ≥ "новизну" нев≥домо чого, що, здаЇтьс¤
й сам≥ вже п≥дзабули в чому вона маЇ пол¤гати й зв≥дки братис¤. ÷е, знов-таки,
проблема не самого виданн¤, ¤ке лише в≥дбиваЇ на¤вний стан речей, а вс≥Їњ
сп≥льноти, що прагне вважати себе ≥нтелектуальною.
„и сл≥д нагадувати, що в ≥стор≥њ саме пер≥одичн≥ виданн¤ часто ставали
тими чинникам, що провокували виникненн¤ нових ¤вищ ≥ теч≥й в культур≥.
јле щоб воно було так, позиц≥¤ самого часопису по в≥дношенню ¤к до автор≥в
так ≥ до читача мусить суттЇво зм≥нитис¤. ¬ цьому, ¤кщо хочете, на нашу
думку, ключ до "розчаклуван¤" сьогодн≥шньоњ ситуац≥њ з гуман≥тарним
знанн¤м, в ¤кому м≥сце реального читача, тобто того, хто це знанн¤ хоче
сприймати, лишаЇтьс¤ вакантним. «вичайно, можна зачинитис¤ у веж≥ ≥з слоновоњ
к≥стки, вважаючи вс≥х, хто не входить до касти ≥нтелектуал≥в - нев≥гласами.
≤ в тому Ї сво¤ правда, адже споживацька цив≥л≥зац≥¤ схильна "вибачати"
нев≥гластво, тверд¤чи, що то Ї приватна справа кожного. «а таких умов,
що ≥снують тепер в ”крањн≥ рудиментарн≥ форми академ≥чноњ науки можуть
≥снувати безмежно довго, нав≥ть ¤кщо н≥хто кр≥м самих вчених, тою наукою
не буде ц≥кавитись, а книжок не читатимуть взагал≥. ќтож стаЇ ≥ще б≥льш
виразним той момент, що сьогодн≥ бути ≥нтелектуалом це значить не лише
мати знанн¤, а перш за все мати позиц≥ю, сутн≥сний кор≥нь, з ¤кого ц≥
знанн¤ виход¤ть, ¤кий дозвол¤Ї не похитнутис¤ ≥ не схибити перед лицем
непередбачуваних ситуац≥й.
“ут доречно буде сказати у≥лька сл≥в про ще один пост≥йний напр¤мок д≥¤льност≥
часопису "ƒух ≥ Ћ≥тера", а саме про низку публ≥кац≥й з питань
рел≥г≥њ. « першого числа видавц≥ не приховували своЇњ зац≥кавленост≥ у
рел≥г≥йн≥й, а надто - христи¤нськ≥й тематиц≥. јле на в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥
публ≥кац≥й у пер≥одиц≥, що хибують на надм≥рну емоц≥йн≥сть та здеб≥льшого
Ї ви¤вом сл≥поњ потреби "у щось в≥рити", на стор≥нках "ƒуха
≥ Ћ≥тери" в≥дпочатку було запропоновано серйозний ≥ неупереджений
д≥алог про м≥сце христи¤нства у сучасному св≥т≥. …ого було розпочато публ≥кац≥¤ми
новоперекладених фрагмент≥в "ƒумок" ѕаскал¤, статтею ѕол¤ –≥кера
"ѕрощенн¤ ≥ дар" та невеличким есеЇм сучасного грецького богослова
’. янараса " раса". —ловосполученн¤ "сучасне христи¤нство"
може здивувати, ба й нав≥ть шокувати багатьох ортодоксальних в≥руючих,
бо ¤ка ж може бути "сучасн≥сть", коли йдетьс¤ про в≥чн≥сть.
ƒо того ж традиц≥йно, принаймн≥ в≥д того часу, коли в сусп≥льств≥ заговорили
про проблеми в≥ри, христи¤нство зазвичай сприймаЇтьс¤ ¤к в≥дродженн¤ давнини,
"поверненн¤ до джерел", ¤к альтернатива цив≥л≥зац≥њ, що ототожнюЇтьс¤
≥з розбещен≥стю та розпустою. —аме це в певний момент в≥дштовхнуло значну
к≥льк≥сть людей, а надто - молод≥, котра моментально опинилас¤ в руках
неорел≥г≥йних сект, типу "Ѕ≥лого Ѕратства", та американ≥зованих
неоцерков, або ¤к њх прозивають у народ≥ за њх галаслив≥сть - "улюлюк≥в".
Ќизка публ≥кац≥й в "ƒус≥ ≥ Ћ≥тер≥" з питань рел≥г≥њ, до ¤коњ
в≥йшли статт≥ та фргменти книжок ’. янараса, …. «≥з≥уласа, . ”ера, .
Ћьюњса, маЇ, щонайменьше, дв≥ виразн≥ спр¤мованост≥: першою з ¤ких, безперечно
Ї спр¤мован≥сть просв≥тницька, що прагне дати читачев≥ у¤вленн¤ про сучасний
стан полем≥ки щодо певних проблемних, ≥нод≥ нав≥ть суперечливих момент≥в
у самому христи¤нств≥, про д≥алог христи¤н ≥з в≥руючими ≥нших рел≥г≥й.
јле реал≥зац≥¤ ц≥Їњ спр¤мованост≥ б≥ла б неможлива без ≥ншоњ, а саме без
спроби переосмисленн¤ христи¤нськоњ догматики та ≥стор≥њ через призму
власного досв≥ду цих автор≥в. ћожна сказати, що тут ми маЇмо справу ≥з
приципово новою формою христи¤нськоњ пропов≥д≥ ¤ка за своЇю суттю Ї не
повчанн¤м, котре виголошуЇтьс¤ в≥д ≥мен≥ ÷еркви ¤к духовного авторитету,
а св≥дченн¤м конкретних особистостей про власний духовний досв≥д. Ѕезперечно,
що таке "екзистенц≥йне" (терм≥н з роботи ’. янараса "ћаски
морал≥ та етос особистост≥", "ƒ≥Ћ" ч. 9-10) св≥дченн¤ Ї
суттЇво б≥льш переконливим ≥ корисним, адже даЇ можлив≥сть неупередженого
сп≥вставленн¤ з власним досв≥дом читача.
—л≥д також сказати к≥лька сл≥в про де¤к≥ особливост≥ перекладу ≥ншомовних
текст≥в, ¤к≥ з'¤вл¤ютьс¤ в "ƒус≥ ≥ Ћ≥тер≥". ƒл¤ вс≥Їњ нашоњ
гуман≥тарноњ науки переклад - дуже важлива ≥ болюча тема. јдже ¤кщо впродовж
останньоњ третини ’’ ст. в ”крањн≥ виникла пом≥тна ≥ досить стала традиц≥¤
перекладу художн≥х твор≥в, принаймн≥, з Ївропейських мов, то цього аж
н≥¤к не можна сказати про науков≥, а надто - про ф≥лософськ≥ тексти, не
кажучи вже про теолог≥чн≥. оли в перш≥ роки незалежност≥ почали зд≥йснюватис¤
поодинок≥ спроби перекладу науковоњ та ф≥лософськоњ класики украњнською
мовою, стало очевидно, що в багатьох з цих галузей в≥дпов≥дна терм≥нолог≥¤
≥ система усталених мовних зворот≥в просто нерозроблена. ќтож переклад
став не просто засобом знайомства ≥з ≥ноземними творами, але й д≥Ївою
лаборатнор≥Їю створенн¤ сучасноњ украњнськоњ мови. « огл¤ду на це не сл≥д
дивуватис¤ тому, що нам трапл¤Їтьс¤ мати справу ≥з перекладами дуже р≥зноњ
¤кост≥, ≥нод≥ ≥з протилежними перекладацькими стратег≥¤ми. ѕереклади,
що виходили друком в "ƒус≥ ≥ Ћ≥тер≥", маючи на уваз≥ ¤к часопис,
так ≥ всю д≥¤льн≥сть видавництва - також досить р≥зн≥. ѕо них можна просл≥дкувати
певний в≥дтинок еволюц≥њ украњнського наукового перекладу в≥д надто сухих
≥ буквал≥стських, де за украњнсьокою лексикою досить легко розглед≥ти
граматичн≥ конструкц≥њ мови ориг≥налу, до вельми природн≥х ≥ впраних,
що не лишають в≥дчутт¤ "важкост≥" нав≥ть в≥д складних текст≥в.
ќсобливо треба в≥дм≥тити переклади сучасних теолог≥в. “ут к≥льк≥сть вираз≥в,
що не мають усталених украњнських в≥дпов≥дник≥в Ї чи не найб≥льшою, до
того ж б≥льш≥сть ≥з них Ї терм≥нами теолог≥чноњ науки, тобто мають перекладатис¤
однотипно ≥ викликати у читача ст≥йк≥ асоц≥ац≥њ ≥з ц≥лком певними реал≥¤ми
церковного житт¤. ѕодекуди цього ≥ще не завжди вдаЇтьс¤ дос¤гти. јле нав≥ть
невдач≥ в так≥й справ≥ Ї корисними, адже завд¤ки ним ми можемо д≥знатис¤,
де ≥ще ≥снують прогалини. «вичайно, що задл¤ виробленн¤ усталеноњ лексики
маЇ накопичитис¤ чимала к≥льк≥сть переклад≥в, бути видан≥ в≥дпов≥дн≥ слвники
й дов≥дники. ≤ все це з'¤витьс¤, аби лише час...
ѕро один переклад, що вийшов в останньому числ≥ "ƒуха ≥ Ћ≥тери",
а саме про переклад платонового "Ѕенкету", виконаний ”л¤ною
√оловач хочетьс¤ сказати окремо. ћи не будемо тут намагатис¤ оц≥нити ¤к≥сть
цього перекладу з л≥нгв≥стичноњ точки зору - то справа фах≥вц≥в з антикознавства.
Ќас б≥льше ц≥кавить самий факт його по¤ви та той резонанс, ¤кий в≥н може
викликати. јдже переклад та коментуванн¤ класичних текст≥в, донесенн¤
њх до сучасного читача, то ≥ Ї чи не найперша справа сучасноњ науки, ¤ка,
м≥ж ≥ншим, й уможливлюЇ њњ авторитетн≥сть та вагом≥сть в сусп≥льств≥.
ћоже це й дивно, але взаЇмозалежн≥сть тут абсолютно пр¤ма й зв'¤зок безпосередн≥й.
Ѕо щоб не загубити те ц≥нне, що ми успадковуЇмо з минулого, ≥ водночас
не стати заручником цього минулого його сл≥д зробити частиною сучасност≥.
¬ ≥ншому раз≥ зазвичай починаютьс¤ нудн≥ розмови про "збереженн¤
традиц≥й", ¤к≥, нащаст¤, н≥хто не сприймаЇ серйозно, вс≥л¤ке дурне
шароварництво ≥ "в≥чн≥ ц≥нност≥", про ¤к≥, зазвичай, н≥чого
не в≥домо, окр≥м того, що вони "в≥чн≥". ќтож маЇмо новий переклад
"Ѕенкету", котрий, наск≥льки ми можемо судити в≥дпов≥даЇ ¤к
вимогам академ≥чноњ науковост≥ так ≥ смаков≥ сучасного читача. ƒо того
ж перекладач, ¤к ≥ годитьс¤, спор¤див св≥й переклад вступною статтею,
де вказуЇ на т≥ висх≥дн≥ ф≥лософськ≥ моменти, що ви¤вилис¤ важливими при
робот≥ над перекладом. ўо приваблюЇ, так би мовити, на р≥внн≥ в≥дчутт¤
- так це поважне, але зовс≥м не ≥долоплклонницьке ставленн¤ до тексту.
ѕерекладач переконливо доводить, що платонов≥ ≥дењ (¤к у вузькому так
≥ у широкому сенс≥ цього слова) можуть ц≥лком природньо бути висловлен≥
украњнською, а це запорука того, що цей переклад буде реально жити в культур≥,
роз≥йдетьс¤ у цитатах та афоризмах ≥ в такий спос≥б живитиме мисленн¤
сучасник≥в. якщо ми не помил¤Їмось у своњх враженн¤х ≥ це направду так,
то це дуже ц≥нно, адже значна к≥льк≥сть сучасних переклад≥в класики хибуЇ
саме на таку шк≥льно-п≥Їтизовану упереджен≥сть, а подекуди можна почути
так≥ думки, що взагал≥, мовл¤в, не сл≥д перекладати ф≥лософську класику,
бо переклад лише паплюжить "божественний" ориг≥нал, а той, хто
прагне прилучитис¤ до вищоњ мудрост≥, той нехай вчить ≥ноземн≥ мови. ўо
й казати - вивченн¤ ≥ноземних мов справа, безперечно, корисна, на в≥дм≥ну
в≥д спроб перетворити ф≥лософ≥ю, хочби й найб≥льш "профес≥йну"
на секту втаЇмничених, таких-соб≥ неогностик≥в. Ѕо в тому немаЇ н≥коњ
життЇвоњ сили, це, вибачте, вельми нееротично саме в платон≥вському сенс≥
цього слова.
Ќасамк≥нець нам лишилос¤ звернути увагу на останню, але також дуже важливу
пост≥йну рубрику в часопис≥ "ƒух ≥ Ћ≥тера", а саме на розд≥л
книжкових реценз≥й. ¬ певному сенс≥ цей пор≥вн¤но невеликий розд≥л слугуЇ
тою "заст≥бкою", котра збираЇ докупи композиц≥ю кожного чергового
числа часопису. ¬загал≥, практика рецензуванн¤ книжок хоча ≥ не Ї чимсь
абсолютно новим, а все ж сприймаЇтьс¤ ¤к щось св≥же, ¤к живий подих. “а
й пишуть ц≥ реценз≥њ аж н≥¤к не випадков≥, а, навпаки добре в≥дом≥ люди
- ћаксим —тр≥ха, “ет¤на „айка, ќлег —идор-√ибел≥нда, ƒ≥ана лочко. Ѕ≥льш≥сть
з них сам≥ Ї знаними авторами, отож њх н≥¤к неможливо зап≥дозрити у некомпетентност≥.
—аме в цьому розд≥л≥ можна зустр≥ти найгостр≥ше полем≥ку, коли про одну
й ти саму книжку вм≥щуютьс¤ дв≥ абсолютно протилежн≥ реценз≥њ. –еценз≥њ
- р≥ч ц≥кава саме тим, що за ними можна розглед≥ти р≥зн≥ модел≥ читанн¤,
адже в них поЇднуЇтьс¤ приватне, ц≥лком особисте враженннн¤ та публ≥чно
висловлена позиц≥¤. ѕрактика рецензуванн¤ може справд≥ суттЇво зм≥нити
на краще положенн¤ у наш≥й гуман≥таристиц≥, ¤кщо навчитис¤ ставитис¤ до
нењ б≥льш серйозно, ан≥ж дос≥. Ћише у такий спос≥б можна чинити спротив
потоку низько¤к≥сноњ, зокрема псевдонауковоњ л≥тератури, до присутност≥
¤коњ в наших книгарн¤х ми ¤кось почали звикати. «аборонити видавати поган≥
книжки неможливо, так само ¤к неможливо заборонити бути дурним. јле можна,
≥ справд≥ варто, висловлюватись ≥з приводу того нового, що з'¤вл¤Їтьс¤,
аби дур≥сть не запонила всього ≥нтелектуального простору.
Ќјостанок хочетьс¤ сказати лише одне: часопис "ƒух ≥ Ћ≥тера" -справд≥ ц≥каве виданн¤, шкода лише, що значна к≥льк≥сть його потенц≥йних читач≥в н≥чого не знають про нього. “ак≥ виданн¤ справд≥ дуже потр≥бн≥ сьогодн≥ в ”крањн≥. ≤ не т≥льки в ¤кост≥ вузькофахових, а саме таких що зможуть поЇднати науковий анал≥з найскладн≥ших проблем культури ≥з високим стилем публ≥ного д≥алогу. ћоже це звучить дещо пафосно, але ¤кщо прваий ‘ренс≥с Ѕекон ≥ знанн¤ це справд≥ сила, то маЇмо над≥ю д≥знатис¤ куди ц¤ сила спр¤мована ≥ на що реально здатна.
Ћистопад 2002 р.