Олег Сухарев
suharev_o@ukr.net
Поховайте мене на Говерлі
(тексти пісень)
Сухарєв
Олег Євгенович,
народився 24 липня 1976 року в місті Кам"янець-Подільський, де і
проживав до 1995 року. Писати почав в 15 років. Приймав участь у декількох
музичних проектах, останній з яких був гурт "Rezus Factor",
організований разом з Олегом Галанзовським та Ігорем Марченком (Марою).
Після розпаду групи переїхав до Києва , де за допомогою Олександра Скуратівського
(продюсера та звукорежисера ) організував гурт "Самі Свої",
з якою приймав участь у різноманітних фестивалях та концертах (в тому
числі - "Червона Рута -98", та сольний концерт групи в рок-клубі
"Скіф"). Після розпаду групи в 1998 році вів сольну діяльність.
Участь у фестивалях : "Студентські струни - 99 " (Житомир, дипломант)
; "Срібна підкова - 2000 " (Львів, 3-є місце); "Обереги
- 2000 " (Луцьк); "Студентські струни - 2000 " (Житомир,
3-є місце); "Чумацький шлях - 2000 " (Київ); "Дождь"
(Москва). Був організатором та співзасновником Подільського андеграунд
- клубу, та фестивалю "Рок акустика" (Київ)!
. У вересні 2000, відновив гурт "Самі Свої", з якою приймав
участь у акціях ТО "Вертикаль" та "Червона Рута - 2000
".З вересня 2000 др травня 2001 склад групи постійно змінювався.
На цей час : Сухарєв О.Є. - вокал, автор, гітара; Жураківський Андрій
- вокал, соло-гітара; Биковець Андрій - бас-гітара; ударні інструменти
- сесійні музиканти. Записи тільки концертні, (найбільш повний концерт
в Бібліотеці мистецтв, 16 пісень) та альбом "Випадково"(2000).
Забуті степи
Стій, мій коню, стій.
Дай перехрещуся,
Вклонюся землі святій.
Грій, Ярило, грій!
Проростай, колосися,
Пшенице, зрій...
Стань, коню мій, стань.
Що за чорні хвости
Вітер в небо звів
В цю ранішню рань?
Це не запах печених хлібів,
Це смерть, я її впізнаю!
Це вона танцювала на моїм подвір'ї.
Стою
На порозі батьків
Розколотий навпіл
У вірі й невір'ї.
Це вогонь забирає свою данину...
Біль, нестерпний біль
Обіймає єство
І стискає шаблями мук.
Знов цілиться в ціль,
В неприкриті тили
Всіх моїх голих спин.
Кров, по землі, кров.
Від широких шляхів,
До вузьких стежин.
Ні слова не мов!
В чім повинен я, Боже, скажи...
Це я, забутий твій син,
Ховаюся в темряві від покарання.
Це я, забутий твій син,
Страдаючий від нелюбові й незнання.
Це вогонь забирає свою данину.
Страх, хай згине страх!
Одинадцята заповідь божа - не бійся!
Синь неба - наш дах.
І кличе Земля, ходи, синку, зігрійся.
Та все якось не так:
Знищено Травень, порубано
Всі шляхи вороття,
Нас чекають забуті степи...
На Говерлі
Від землі до петлі - всього один погляд
До неба, Батька, Сина та Духа.
Хворим душам потрібен догляд.
Чуєш, у церкві б'ють дзвони -
Слухай!
Чуєш, у церкві моляться Богу.
Я зібрався в дорогу,
Без хліба, без солі.
До волі мерщій,
до волі, до волі!
Доки є ще що нести,
Доки все не прогнило,
Заберіть попа, заберіть кадило!
Я ще живий, це лиш моє тіло,
Злетіло, і любов не спасла...
Розбита часом, вкрилась іржею,
Розділилось межею,
Між Вами і між нами
Між своїми синами.
Скільки років поспіль,
Невгамований біль...
Поховайте мене на Говерлі!
На найвищому місці,
Найкрутішому схилі,
На довбушевій кістці,
На довбушевій силі.
Щоб не все було марно,
Та не так було тужно.
Нам у двох буде гарно,
Нам у двох буде дружно.
Чую, вітри шепочуть зі мною,
Ходімо війною до власної долі!
До волі мерщій,
до волі, до волі!
Доки є ще що нести,
Доки все не прогнило.
Заберіть попа, заберіть кадило!
Я ще живий, це лиш моє тіло,
Злетіло, і любов не спасла...
Боже літо
Соромно, братчику, глянути в віченьки.
Від рідної матері відмовитись словом.
Відмахнутись рукою від хліба та солі.
Соромно, братчику...
Де тебе носить, якими вітрами,
В якому такому Чікаго?
На тім краю світу завжди було інакше.
А в нас Боже літо, День народження Сонця.
А в нас Боже літо: дівчата дуріють,
Над містом панує дух загального свята,
П'єм в затінку пиво, а ввечері підем
Від Кривого з Кривим до Кривого...
До Бурштина ніщо не ходить.
- А як там в Чікаго?
- Гуцулів меньше ніж негрів,
Коломийки не грають, один тільки джаз, джаз, джаз...
Дивлюсь television, надішли наших books,
А то читаю news paper, go на basketboll.
А нас Боже літо, козацькі забави.
І знову "Карпати" програли в футбол,
Та ми не сумуємо, і ввечері підем
Від Кривого з Кривим до Кривого...
До Бурштина нічого не ходить...
21 вересня 2000 р., Київ
Бабуся і онук
(байка)
Іван був з Вінницької області.
Водив напувати худобу за село.
Але Доля має свої пристрасті,
І його до столиці занесло.
Вона була прекрасная шполяночка,
Осьо, оса, осу в осину,
Там у друга була п'яночка,
І так Іван покохав Христину.
Вона навчалась в інституті,
Була "дюже вумна", знала похідні,
Займалась спортом, скакала на батуті,
І в планетарій ходила в вихідні.
Іван був хлопець роботящий,
Він на заводі танки випускав,
Він токар був зі всіх в цеху найкращий,
І дошку пошани завжди прикрашав.
- Виходь за мене Христю заміж,
Твоїм на вік я обіцяю буть.
- Не вийду я за тебе заміж,
Я про це не хочу навіть чуть.
- Але не на того ти попала, віриш?-
Характером Іван був хлопець впертий.
- Або під вінок ти зі мною підеш,
або краще мені тоді вмерти.
"Гірко! Гірко! - кричали п'яні гості.--
Дай їм Боже щестя! Многая літа!"
Музики змовкли, і тільки десь о шосттій,
В кімнаті молодих не стало світла.
Мати збирала ковбаси і сиру,
Мати проводжала діток до столиці.
- Станемо ми мамо в чергу на квартиру,
Дай-но на прощання напитись водиці.
Так все сталося, як і гадалося,
Все відбулося найкращим чином.
Слава Богу, хотілось, слава Богу, моглося.
На весну Христина принесла сина.
Три вісімсот, назвали Андрієм,
Знову мати збирає ковбаси і сиру.
Христина посміхається, Іван радіє,
Як у раз підійшла черга на квартиру.
Хлопчик виростав до наук придатний
Вивчав комп'ютер і англійську мову.
Чемний був і акуратній,
- Як там у школі? П'ятірка знову!?
Літо, канікули, весела пора...
Телеграма, розпишіться, будь ласка, ручка.
"Іванку, Христинко, а чи не пора
Показати мені мого онучка?"
Їхали на поїзді і на автобусі,
Сірими грунтівками пилюки наковтались.
Вона вже на порозі: "- Біжи синку до бабусі!"
Іванко і Христинка з матір'ю вітались.
- А ти чому мовчиш, любий мій онучку!
У тобі ж, малятко, козацькая кров є.
Я молочка наллю тобі повную кружку.
- Здравствуйте, бабушка, как ваше здоровье?
26 січня 2001, Київ.
Сміх і сльози поруч
Витримала Земля військову бранку.
І весільного танку дикі ритми.
Витримає земля і твої молитви.
І мої сльози і їхній сміх.
Я, Альфа - Омега - Олега.
Більше ні слів, ні нот.
Ні чорнявих очей в ранішніх зорях.
Сміх і сльози поруч.
І я безсилий дихаю ледве.
Все зникає.
З днем народження тебе.
Ти наче тут вперше.
Сміх і сльози поруч.
Тепер ти маєш справжнє знання,
Вітаєм, нарешті ми разом, три чотири...
Злітаєм!
Падала падала з неба земля.
Пальцями, пальцями в землю земля.
Немає ні в кого очей.
Гине цей незрячий світ.
На перехресті всіх доріг Всесвіту
Злітались птахи, збігались звірі,
Сходились люди, являлись боги
Над знов прибулим вершити Вищий Суд.
І мовив старший над птахами:
"Хоч не завжди він був і чемний з нами,
Птахи, простіть йому всі гріхи,
За мрію мати, мати крила, крила як ми".
Цар звірів Лев мовив слово:
" Життя було гірке як полова.
Та не дарма, його не взяли ні голод , ні тюрма.
Звірі все прощають йому, як вільні - вільному".
Довго сперичались люди:
"Нехай усе як боги скажуть буде!
Але за ним - вогонь, лишались руїни і дим,
Такою ось ішла по землі його жорстока правда".
Бачиш, сонце сходить, мить на мить не схожа.
Бачиш вихор водить, дика, чорна сила.
І все ширше коло, і все меньше правди.
Залишилось тільки - зникнути назавжди...
Бачиш, сонце - зовсім інше сонце.
Бачиш, люди - зовсім інші люди.
Бачиш, Слово - відчуваєш Його Силу.
Все готово до твого польоту!
24 серпня - 5 листопада 2000р. Київ.