ћихайло ћ≤Ќј ќ¬
—јћќ–≈‘Ћ≈ —≤я ≤Ќ“≈Ћ≈ “”јЋ№Ќќѓ ѕ–ј “» »: ѕ–» Ћјƒ ”Ќ≤¬≈–—»“≈“”
_________________________
Ћ≥тература дл¤ прочитанн¤ :
Ѕурдье ѕ. ѕрактический смысл.Ч —ѕб.: јлетей¤, 2001.
Ѕурдье ѕ. ”ниверситетска¤ докса и творчество // SocioЦЋогос.Ч ћ., 1996.
Bourdieu P. Homo Academicus.Ч Cambridge: Polity Press, 1990.
¬ебер ћ. Ќаука как призвание и професси¤ // —амосознание европейской культуры в ’’ веке.Ч ћ.: »з-во политической литературы, 1991.
ант ». —пор факультетов.Ч алиниград: »з-во алиниградского университета, 2002.
ѕопер . ¬≥дкрите сусп≥льство та його вороги.Ч .: ќснови, 1994.
Thomson I. Heidegger and the Politics of the University // Journal of the History of Philosophy.Ч Vol. XLI.
’айдеггер ћ. —амоутверждение немецкого университета // Ѕурдье ѕ. ѕолитическа¤ онтологи¤ ћартина ’айдеггера.Ч ћ.: ѕраксис, 2003.
Heidegger M. Sein und Zeit.Ч Tuebingen: Niemeyer, 2001.Ч S. 10.
Heidegger M. Phenomenologie und Theologie // Gesammelte Schriften.Ч B. 9.
_________________________
ѕопри свою довгу ≥стор≥ю, ун≥верситет звернув свою увагу на самого себе не так уже й давно. ѕершим з тих, хто уперше всерйоз проанал≥зував ”н≥верситет ¤к соц≥альне вт≥ленн¤/опосередкуванн¤ науки з позиц≥й ф≥лософ≥њ був ≤мануель ант. ќриг≥нал в багатьох в≥дношенн¤х, ант ≥ тут ви¤вивс¤ неординарним ун≥верситетським ректором. «в≥сно, ун≥верситет був темою м≥ркувань ун≥верситар≥њв Ч ≥ Дапаратчик≥вФ, ≥ вчених Ч вже в≥д час≥в —иіера Ѕрабантського. ќднак ц≥ м≥ркуванн¤ мали здеб≥льшого станове походженн¤, тобто зовс≥м ≥нший р≥вень ангажованост≥ анал≥тика. ант же ¤к ф≥лософ першим сформулював позиц≥ю самосв≥домоњ ун≥верситетськоњ ангажованост≥, дл¤ ¤коњ предметом досл≥дженн¤ Ї наука в њњ соц≥альному вираженн≥, наука ¤к ≥нститут.
ќкр≥м першост≥, ¤ка, насправд≥, дл¤ ф≥лософа навр¤д чи Ї таким вже важливим аргументом на користь актуальност≥ проблеми, анал≥з ун≥верситетськоњ структури у анта започатковуЇ позиц≥ю, ¤ку сл≥д характеризувати ¤к емансипативну практику науки стосовно самоњ себе. ÷е мисленн¤ ”н≥верситету самого себе маЇ ц≥лком просв≥тницький модерний характер: самоп≥знанн¤ тут в першу чергу Ї емансипативною д≥Їю .
ќднак емансипац≥¤ дуже часто призводила до соц≥ально-≥нженерних проект≥в. ≈мансипативна практика ≥снуЇ в д≥¤х, вимагаЇ вчинк≥в, що зв≥сно знаходило вираженн¤ у таких прожектах, що ірунтовно зм≥нювали орган≥зац≥ю ”н≥верситета. ќднак ≥нституц≥¤ Ч попри зм≥ну своЇњ орган≥зац≥њ Ч залишаЇтьс¤ собою, аж доки вона в≥дпов≥даЇ своњй мет≥. —оц≥ально-≥нженерн≥ проекти, ¤к≥ було п≥дготовлено на основ≥ ф≥лософських позиц≥й, перетворювали ”н≥верситет впродовж двох стол≥ть так, що його не раз було поставлено на межу або знищенн¤, або перетворенн¤ на ≥нститут ≥з сумн≥вним зв'¤зком ≥з свЇю ≥деЇю.
‘еномен соц≥ального експериментуванн¤ чи соц≥альноњ ≥нженер≥њ вже чимало досл≥джували. —еред таких досл≥дник≥в ¤ виокремив би думку арла ѕопера, ¤кий ч≥тко ви¤вив ≥ррац≥ональний зв'¤зок м≥ж рац≥ональним анал≥зом та ц≥ле-рац≥ональним проектуванн¤м, що спираЇтьс¤ на в≥ру в Унаукове передбаченн¤Ф, Уширокомасштабне ≥сторичне пророкуванн¤Ф [1]. ÷е зауваженн¤ ѕопера маЇ особливий сенс у тому, що стосуЇтьс¤ ”н≥верситету ¤к ≥нституц≥ал≥зованоњ модерноњ науковоњ практики. ÷¤ особлив≥сть пол¤гаЇ в тому тип≥ анал≥зу ≥ т≥й ангажованост≥ анал≥тика, ¤кий анал≥зуЇ ситуац≥ю науки в ”н≥верситет≥. “акий анал≥тик працюЇ з науковою практикою, категор≥¤ми ¤коњ послуговуЇтьс¤ п≥д час анал≥зу. ћи мислимо ”н≥верситет в тих терм≥нах, ¤к≥ було створено ”н≥верситетом.
÷ю парадоксально всеохопну обмежен≥сть анал≥зу можна подолати у спос≥б, ¤кий запропнував ѕ'Їр ЅурдьЇ. ¬≥н виходив з того припущенн¤, що У[з]начна частина нашого безсв≥домого Ї н≥чим ≥ншим, ¤к ≥стор≥Їю осв≥тн≥х ≥нституц≥й, продуктом ¤кихФ Ї науковець (або анал≥тик, ≥нтелектуал тощо) [2]. «а цих умов результат анал≥зу осв≥тн≥х ≥нститут≥в не матиме сенсу без анал≥зу позиц≥њ анал≥тика ≥ його анал≥тичного апарату. “ак, ѕ'Їр ЅурдьЇ формулюЇ принцип подв≥йноњ об'Їктивац≥њ: задл¤ отриманн¤ в≥рог≥дних висновк≥в нам сл≥д об'Їктивувати не т≥льки предмет досл≥дженн¤, але й позиц≥ю досл≥дника, що досл≥джуЇ предмет [3].
якщо подивитис¤ з цього боку на проблему анал≥зу ≥ реформуванн¤ ”н≥верситету, то все вигл¤даЇ так, ¤к ЅурдьЇ висловив у ≥нш≥й статт≥: Уƒл¤ того щоби мислити про ун≥верситет, ми не маЇмо н≥чого, окр≥м ун≥верситетських думок, в≥дпов≥дних категор≥й, парних опозиц≥й, дуал≥зм≥вФ [4].
ќтож, через кол≥з≥ю, що виникаЇ в ф≥лософському анал≥з≥/проектуванн≥ ”н≥верситету, ми маЇмо не просто ц≥кавий чи нец≥кавий факт з минулого ф≥лософськоњ думки, а спос≥б зрозум≥ти науку з критичним утриманн¤м в пол≥ зору не т≥льки предмету такого розум≥нн¤, але й самого способу розум≥нн¤. ¬ цей спос≥б редукц≥¤ ”н≥верситету до предмету досл≥дженн¤ збер≥гаЇ вс≥ сутн≥сн≥ моменти свого ейдосу, не в≥дкидаючи ≥ соц≥альну влашотван≥сть, структурну орган≥зац≥ю, тобто все те, що здеб≥льшого викидалос¤ чи репресувалос¤ досл≥дниками ≥ не попадало в поле зору досл≥дженн¤.
ƒл¤ з'¤суванн¤ ходу думки в умовах, коли вона починаЇ анал≥зувати способи свого власного виробництва, буде ц≥кавим просл≥дити критично-анал≥тичне мисленн¤ науковоњ практики та анал≥тично-проектувальне. ÷≥ настанови ¤ пропоную розгл¤нути на приклад≥ позиц≥й двох неперес≥чних ф≥лософ≥в, ¤ких подарувала св≥тов≥ Ќ≥меччина. ѕерша позиц≥¤ Ч критчна настанова ≤мануел¤ анта, друга Ч ћартина √айдеіера.
ѕ≥дстав дл¤ зведенн¤ цих двох позиц≥й к≥лька. ѕо-перше, обидва ф≥лософи розгл¤дали завданн¤ ун≥верситетськоњ орган≥зац≥њ кр≥зь призму своњх теоретичних рац≥нально-обірунтованих побудов. ѕо-друге, обидва були заангажован≥ не т≥льки в досл≥дницьке житт¤ ун≥верситет≥в, але й були активними учасниками пол≥тичного житт¤ ун≥верситетських корпорац≥й. ќбидва були ректорами. ќтож, вони реперзентують позиц≥њ, що спираючись не т≥льки на досл≥дницьке баченн¤, але й певний пол≥тичний досв≥д. ѕозиц≥њ цих двох ф≥лософ≥в в≥дпов≥дають двом зазначеним вище типам мисленн¤ науковоњ практики й у сп≥вставленн≥ покажуть нам певн≥ вит≥снен≥ смисли, ¤к≥ було вит≥снено в безсв≥доме ≥ не було зач≥плено попередн≥ми досл≥дженн¤ми.
≤. ритика ”н≥верситету
—воњ думки щодо природи ”н≥верситету ≤мануель ант висловив у п≥зн≥х прац¤х. Ќа цей момент в≥н мав чималий педагог≥чний досв≥д, ч≥тке баченн¤ системи трансцендентальноњ ф≥лософ≥њ ≥ досв≥д управл≥нн¤ ун≥верситетом јльберт≥нумом в ¤кост≥ ректора. ÷ей св≥й досв≥д ант опри¤внив у двох крамольних, довгий час заборонених книжках: У–ел≥г≥¤ в межах самого розумуФ та У—уперечка факультет≥вФ. ќднак у перш≥й книжц≥ ун≥верситетськ≥ справи розгл¤далис¤ поб≥жно. ¬ажлив≥шими Ї думки, що пом≥щено до "—уперечки факультет≥вФ. нигу з≥брано з к≥лькох менших текст≥в, однак через цензуру та р¤д особистих причин ант мусив видати њх у вигл¤д≥ одного твору. —ам ант про це сказав так: УЋише п≥зн≥ше ¤ зрозум≥вЕ [три р≥зних уривки Ц ћ.ћ.] ¤к суперечку нижнього факультету з трьома вишн≥миЕ ц≥лком можливо поЇднати в одну книгуФ [5].
÷¤ книга в≥дпов≥даЇ на питанн¤, що вже тривалий час було на пордку денному сусп≥льно-пол≥тичного житт¤ ™вропи. ”н≥верситети ≥снували ¤к традиц≥йн≥ ≥нститути контролю над науковою практикою. ќднак в епоху абсолютизму цей контроль ув≥йшов у суперечн≥сть з потребою контролювати науку з боку держави. ÷ей конфл≥кт було розв'¤зано на користь держави ун≥верситетським проектом √умбольдта, однак це сталос¤ вже п≥сл¤ ректорства анта, а насл≥дки проекту опри¤внилис¤ вже п≥сл¤ смерт≥ ф≥лософа.
ƒискус≥¤ щодо ун≥верситету та його м≥с≥¤ в≥дбувалас¤ м≥ж приб≥чниками держави ≥ церков, та м≥ж факультетами. ќднак голос анта було подано проти вс≥х бок≥в конфл≥кту. …ого думка звернулас¤ до умов можливост≥ науки ¤к певного ≥нституту, що утримуЇтьс¤ де¤кою регул¤тивною ≥деЇю (≥нститц≥йною метою) та Ї складною структурою з пост≥йною потребою в баланс≥ його складових. “обто, його думки стосувалис¤ п≥дстав збереженн¤ академ≥чних свобод ≥ побоювань щодо можливост≥ критик/перетворень режим≥в ≥стини на ф≥лософському факультет≥.
Ќа перших стор≥нках свого трактату "—уперечка факультет≥в" ≤мануель ант рефлектуЇ з приводу особливого становища ф≥лософ≥њ у буд≥вл≥ наук, що закарбована в ун≥верситетськ≥й корпорац≥њ. ¬≥н зазначаЇ к≥лька ун≥кальних характеристик, що в≥др≥зн¤ють ун≥верситет зЦпом≥ж ус≥х ≥нших сусп≥льних ≥нститут≥в. ант говорить про нього ¤к про одну з≥ "штучно створених людьми установ, що мають в своњй основ≥ певну ≥дею розуму" [6]. ™диним схожим ≥нститутом Ї ур¤д. ≤ ун≥верситет, ≥ ур¤д реал≥зують на практиц≥ розумну стурбован≥сть людства своњм благом, а р≥зн¤тьс¤ вони за типом тих благ, про ¤к≥ турбуютьс¤.
«араз ц≥каво перечитувати р¤дки анта, де той пор≥внюЇ Увсю сукупн≥сть наукФ ≥з фабрикою, на ¤к≥й Уза принципом розпод≥лу прац≥Ф ≥снують ст≥льки наук, ск≥льки казна готова оплатити у вигл¤д≥ гонорар≥в дл¤ професор≥в. ÷≥ професори утворюють сп≥льноту, ¤ку називають ун≥верситетом. ¬ обм≥н на витрати казни професори готують Упрактик≥в наукиФ, осв≥чених людей, що об≥ймають посади ур¤дових чиновник≥в. ант ≥ще називаЇ њх Узнар¤дд¤м ур¤дуФ. ” ц≥й ≥рон≥чн≥й картин≥ ант ч≥тко показуЇ з одного боку на Утехн≥чн≥стьФ такого звичайного сприйн¤тт¤ ун≥верситету, а з ≥ншого доку на спор≥днен≥сть ≥ взаЇмозалежн≥сть ур¤ду ≥ науки. ”р¤д ≥ ун≥верситет мають схожу природу , хоч ≥ р≥зн≥ сфери впливу. ÷ю сп≥льну природу ¤ би визначив ¤к утриманн¤ зв'¤зку влади ≥ знанн¤ , що в≥дбуваЇтьс¤ у формуванн≥ певних режим≥в ≥стини.
ант дуже влучно показав внутр≥шню напружен≥сть м≥ж факультетами ≥ ур¤дом, ¤ка згодом про¤вилас¤ у к≥лькох нових проектах ун≥верситету. ‘актично, ант застер≥гав проти будь-¤ких крайнощ≥в: в≥д занадто близького наближенн¤ до ≥нтерес≥в ≥ сфери в≥дпов≥дальност≥ ур¤ду ≥ держави, церкви ≥ в≥ровченн¤, а також в≥д радикал≥зац≥њ критичноњ настанови ф≥лософського факультету щодо режим≥в ≥стини ≥нших факультет≥в та ур¤ду.
–озгл¤немо спочатку елементи, м≥ж ¤кими, на думку анта, виникаЇ напруженн¤:
• на першому р≥вн≥ Ч це напруженн¤ м≥ж ун≥верситетом ≥ ур¤дом;
• на другому р≥вн≥ Ч це напруженн¤ м≥ж нижн≥м та вишн≥ми факультетами.
Ќа першому р≥вн≥ антов≥ йдетьс¤ про вимоги, ¤к≥ висуваЇ ур¤д ≥ держава до ун≥верситету: вимога до ¤кост≥ навчанн¤ фах≥вц≥в ≥ вимога ло¤льност≥ до р≥шень влади. ”н≥верситет в≥дпов≥даЇ на виклики влади суперечливим чином. « одного боку, в≥н готуЇ людей, що мають навички, ¤к≥ необх≥дн≥ дл¤ реал≥зац≥њ функц≥й влади. « ≥ншого боку, така п≥дготовка потребуЇ ¤к м≥н≥мум нейтральност≥ ≥нституту ≥ нав≥ть межуЇ ≥з його нело¤льн≥стю до того режиму, ¤кий встановлюЇ ур¤д. ≤ тут ант висловлюЇ вимогу щодо обидвох стор≥н: вимогу балансу сил Ц т≥льки взаЇмне невтручанн¤ уможливлюЇ стаб≥льн≥сть обох ≥нститут≥в.
Ќа другому р≥вн≥ ант анал≥зуЇ напруженн¤ м≥ж факультетами. “ут не так уже й важливо, що назви факультет≥в ≥ њхн¤ к≥льк≥сть за останн≥ 200 рок≥в зб≥льшилис¤. Ќам тут йдетьс¤ про модель, ¤ка зберегла свою чинн≥сть: так, ЅурдьЇ у досл≥дженн≥ сучасного ун≥верситету "Homo Academicus" говорить про чинн≥сть такого под≥лу в 60-т≥ роки ’’ стол≥тт¤, однак артикулюЇ його вже у б≥льш соц≥олог≥чний спос≥б Ч йому йдетьс¤ про под≥л факультет≥в на дом≥нантн≥ в соц≥альному план≥ та т≥, що б≥льше ор≥Їнтуютьс¤ на досл≥дженн¤ [7]. ≤ тут ант закликаЇ до пом≥рност≥ у стосунках м≥ж факультетами. ≤снуЇ певна критична в≥дстань, за ¤ку факультети не можуть виходити, аби не знищити ц≥л≥сн≥сть ун≥верситету .
Ќа обох р≥вн¤х напруженост≥ ф≥лософський факультет в≥д≥граЇ надзвичайно важливу роль. ант так визначив цю роль: "” вчен≥й сп≥льнот≥, в ун≥верситет≥ обов'¤зково маЇ бути ще один факультет, ¤кий у тому, що стосуЇтьс¤ своњх учень, Ї незалежним в≥д ур¤дових наказ≥в ≥ мусить мати свободу не наказувати, а обговорювати ус≥ розпор¤дженн¤, що стосуютьс¤ ≥нтерес≥в науки, тобто ≥стини, коли розум маЇ бути в прав≥ говорити публ≥чно, оск≥льки без такоњ свободи, ≥стина (зашкоджуючи самому ур¤дов≥) н≥коли не стане в≥домою, адже розум за своЇю природою ≥ не сприймаЇ жодних наказ≥в вважати щось ≥стинним (не crede , а т≥льки в≥льне credo )" [8].
ƒал≥ в≥н веде:
"[‘]≥лософський факультет, оск≥льки в≥н маЇ п≥дтверджувати ≥стинн≥сть учень, котр≥ в≥н приймаЇ чи, хоча б, припускаЇ, сл≥д мислити в≥льно п≥дпор¤дкованим лише законодавству розуму, а не законодавству ур¤ду." ≤ п≥дсумком тут буде таке: ф≥лософський факультет "слугуЇ дл¤ того, щоби контролювати три вишн≥х факультети ≥ тим самим бути корисним дл¤ них, адже важлив≥шим за все Ї ≥стина (Ч ≥снуванн¤ ≥ перша умова вченост≥ взагал≥)Е" [9].
÷≥ р¤дки сл≥д читати з урахуванн¤м сучасного ф≥лософського досв≥ду. ÷ей досв≥д в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д досв≥ду вчених кант≥вських час≥в лише двома зазначеними вище ознаками:
• п≥д час анал≥зу ун≥верситету ми пам'¤таЇмо, що мислимо ун≥верситетськоЦнаукову проблематику в категор≥¤х, ¤к≥ створив сам ун≥верситет;
• ≥ п≥сл¤ революц≥њ психоанал≥зу стало зрозум≥ло, що ≥снуЇ безпосередн¤ корел¤ц≥¤ м≥ж структурами безсв≥домого та ≥стор≥Їю науковоЦосв≥тн≥х заклад≥в [10].
якщо вз¤ти до увагу ц≥ дв≥ тези про стан справ ≥з нашим мисленн¤м про ун≥верситет, то пророцтво анта стаЇ ц≥лком зрозум≥лим: баланс сил, ¤кого вимагав дотримуватис¤ старий ф≥лософ, маЇ базуватис¤ на самосв≥дом≥й практиц≥ ф≥лософуванн¤, що, з одного боку, Ї емансипативною практикою розуму, а з ≥ншоњ Ч ірунтуЇтьс¤ на не зовс≥м прозорих п≥дставах, що не дозвол¤Ї њй виходити за меж≥ внутр≥шньоЦун≥верситетського житт¤. ‘актично, ант ф≥гурою мовчанн¤ Ч вимогою утриманн¤ критики режим≥в ≥стини в межах ун≥верситету Ч говорить про на¤вн≥сть таких зм≥ст≥в, що втручатимутьс¤ в практику реал≥зац≥њ ф≥лософських проект≥в перебудови ун≥верситету, зм≥ни в≥дносин ун≥верситету й ур¤ду тощо. ант мовчазно говорить про безсв≥доме науки, ¤ке сл≥д враховувати в проектуванн≥ сусп≥льно-по≥лтичних експеримент≥в Ч нехай нав≥ть ¤к пусте граничне пон¤тт¤ .
≤≤. ‘ундаментально-онтолог≥чний проект реформуванн¤ ”н≥верситету
ѕопередженн¤ анта не було почуто. ¬же науковоЦосв≥тн¤ реформа √умбольдта порушила дистанц≥ю м≥ж res publica та res scientiа. ќднак ’’ стор≥чч¤ мало багато приклад≥в, коли вив≥рена ≥ струнка ф≥лософ≥¤ призводила до екстремальних насл≥дк≥в дл¤ науковоњ сп≥льноти, ставала ≥снуванн¤ ун≥верситету на край загибел≥.
ѕрикладом такого експерименту, що засновано на глибок≥й ф≥лософськ≥й концепц≥њ, на вистражданному ірунт≥ сутн≥сних перем≥н ≥снуванн¤ людини, був ун≥верситетський проект ћартина √айдеіера. ƒл¤ √айдеіера мисленн¤ про науку й осв≥ту, ≥, зокрема, про ”н≥верситет стало тим шл¤хом, ¤кий прив≥в його до нацизму [11]. ќднак його позиц≥¤ щодо зм≥ни осв≥тн≥х та наукових ≥нституц≥й була сформована задовго до приходу нац≥онал-соц≥ал≥ст≥в до влади. “ут можна говорити про те, що √айдеіер ≥ нацисти в певний час були ц≥кавими одне до одного через зб≥гобставин, коли дл¤ √айдеіера нацистський режим давав змогу вт≥лити св≥й ун≥верситетський проект в житт¤, а нацистам ≥мпонували сусп≥льно-пол≥тичн≥ насл≥дки реформи науки, ¤ку пропонував √айдеіер. –озрив м≥ж ними в≥дбувс¤ в той момент, щойно ц≥ ≥нтереси не справдилис¤. (÷≥ ремарки сл≥д було зробити, аби зн¤ти в подальшому ≥сторико-пол≥тичний аспект у цьому досл≥дженн≥.)
ќтже, фактом Ї те, що реформа осв≥ти ≥ науки була замислена √айдеіером задовго до його ректорського досв≥ду ≥, нав≥ть, тод≥, коли в≥н мав ще дуже поверховий викладацький стаж.
ѕлан зм≥н у √айдеіера було ірунтовано на двох п≥дставах: першою сл≥д назвати його ф≥лософську доктрину Уфундаментальноњ онтолог≥њФ, про ¤ку ми поговоримо б≥льш докладно дал≥. ƒругою ж була дискус≥¤ щодо дол≥ Ївропейськоњ ≥ н≥мецькоњ культури/цив≥л≥зац≥њ, ¤ку розпочав ‘р≥др≥х Ќ≥цше, а п≥д≥гр≥в 1918 року ќсвальд ЎпенілЇр. ÷¤ дискус≥¤ стала надзвичайно важливою в момент повного занепаду Ќ≥меччини в результат≥ поразки у ѕерш≥й св≥тов≥й в≥йн≥.
—ам √айдеіер, ¤кщо в≥рити його б≥ографам ≥, зокрема, —афранському, досить швидко прийшов до думки, що поразка у в≥йн≥ дала Ќ≥меччин≥ можлив≥сть почати жити на нових п≥дставах. ћало того, криза в Ќ≥меччин≥ створила можлив≥сть дл¤ справжноњ осв≥ти (Bildung) [12]. јЇн “омсон, американський ≥сторик ф≥лосф≥њ, ¤кий присв¤тив к≥лька досл≥джень з'¤суванню гайдеіеровоњ пол≥тики щодо ”н≥верситету, справедливо говорить про в≥дпов≥дн≥сть оптим≥зму √айдеіера духов≥ часу тод≥шньоњ Ќ≥меччини [13]. Ќео-н≥цшенаська ≥де¤ ЎпенілЇра щодо того, що занепад Ќ≥меччини зб≥гаЇтьс¤ з часом занепадом «аходу, мала своњм насл≥дком Ч ¤к це не парадоксально Ч оптим≥зм. Ќ≥меччина опинилас¤ в аванград≥ ™вропи ≥ мала шанс на оновленн¤ через вив≥льненн¤ в≥д пут ‘ауст≥вськоњ цив≥л≥зац≥њ. ¬иходом ЎпенілЇр ≥ його приб≥чники бачили зм≥ну осв≥тньоњ системи крањни ≥ це, безперечно, мало п≥дтримку ≥ з боку √айдеіера, ¤кий в усьому ≥ншому був досить критично налаштований стосовно ЎпенілЇра.
¬≥дпов≥ддю на реформ≥зм ЎпенілЇра був виступ ћакса ¬ебера проти Уромантиизац≥њФ науки ≥ пошуку серед ≥нтелектуал≥в духовних вожд≥в культури. ¬ебер виступив проти Упророцтв з кафедриФ ≥ на захист спок≥йного сприйн¤тт¤ Усв≥ту позбавленого чарФ. Ћ¤йтмотивом його виступу було посланн¤: не можна жертувати ≥нтелектом заради план≥в загального спас≥нн¤. «рештою ¬еберов≥ приходитьс¤ повторити кант≥вськ≥ слова про Усумл≥нн≥стьФ досл≥дника, Узв≥туванн¤ перед собою щодо ск≥нченност≥ позиц≥њ досл≥дникаФ ≥ У≥нтелектуальну чесн≥стьФ науковц¤ [14].
“ак, √айдеіер сформулював свою позиц≥ю щодо реформи осв≥ти в умовах боротьби приб≥чник≥в активного втручанн¤ в культурну пол≥тику з боку науковц≥в та приб≥чник≥в наукового рац≥онал≥зму та пом≥ркованост≥.
јЇн “омсон описав пошуки власноњ позиц≥њ √айдеіера через несприйн¤тт¤ ф≥лософом ан≥ спотвореного н≥цшеантсва ЎпенілЇра, ан≥ пом≥ркованого рац≥онал≥зму ¬ебера. Ќа момент написанн¤ УЅутт¤ ≥ часуФ Ї вс≥ п≥дстави говорити про на¤вн≥сть у √айдеіера ч≥тких погл¤д≥в на справу перебудуванн¤ буд≥вл≥ наук. ¬ цьому аспект≥ √айдеіер виходив з того, що вбачав занепад осв≥ти/науки/ун≥веритету в роз-онтолог≥зац≥њ науки, ¤ка про¤вл¤лас¤, в першу чергу, у факт≥ все б≥льшоњ подр≥бнюваност≥ наук на др≥бн≥ дисципл≥ни. ¬их≥д з кризовоњ ситуац≥њ т≥льки один: наука маЇ йти за меж≥ того, що ™ . Ќаука маЇ трансцендувати передумови сфер свого знанн¤. ќсв≥та маЇ пол¤гати в Уонтолог≥чному перфекц≥он≥зм≥Ф, ¤кий навчатиме студент≥в в процес≥ розкритт¤-св≥ту ставити п≥д сумн≥в передумови окремих наук. ÷е Уставленн¤ п≥д сумн≥в передумов наукиФ Ї реонтолог≥зац≥Їю осв≥ти на ¤ку вже Ї нат¤ки в УЅутт≥ ≥ час≥Ф.
–еконструювати погл¤ди √айдеіера на облаштуванн¤ науки сл≥д на думках, висловлених у пар. 3, в ¤кому ф≥лософ виступаЇ проти ≥дењ анта щодо ф≥лософського факультету ¤к ≥нстанц≥њ перев≥рки результат≥в наук та способ≥в критикињхн≥х метод≥в. Ќатом≥сть, √айдеіер висуваЇ вимогу ф≥лософ≥њ Упередувати [в досл≥дженн≥] позитивним наукамФ [15]. ‘актично √айдеіер намагаЇтьс¤ повернути ф≥лософ≥њ пан≥вне положенн¤ серед наук.
“ерм≥ни Упозитивн≥ наукиФ, Упозитивне досл≥дженн¤Ф говор¤ть нам, що науки спираютьс¤ на певн≥ передумови щодо певного класу речей/факт≥в, ¤к≥ вони вивчають. ¬ пар. 3 √айдеіер справедливо зауважуЇ, що предмети позитивних наук (серед ¤ких ≥ б≥олог≥¤, ≥ сусп≥льно-гуман≥тарн≥ дисципл≥ни, ≥ теолог≥¤) наперед визначен≥ радше ¤к певн≥ передумови цих наук, а не результати њхн≥х досл≥джень. —правд≥, науковц≥ мають у¤вленн¤ про те, ¤кою сферою займаЇтьс¤ њхн¤ наука, до того, ¤к починають досл≥дженн¤.
‘≥лософ≥¤ докор≥нно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших наук. ѕозитивн≥ науки вивчають класи сущого, тобто вони онтичн≥, а ф≥лософ≥¤ вивчаЇ бутт¤ клас≥в сущого через первинне Уз'¤суванн¤ смислу бутт¤, ¤ке сприйн¤то ¤к њњ фундаментальне завданн¤Ф [16]. ћ≥ж науками ≥ ф≥лософ≥Їю лежить пр≥рва Ц Уонтолог≥чна в≥дм≥нн≥стьФ м≥ж сущим та бутт¤м.
¬ 1927 роц≥ в У‘≥лософ≥њ ≥ теолог≥њФ √айдеіер б≥льш докладно по¤снюЇ цю в≥дм≥нн≥сть. У‘≥лософ≥¤Е за своЇю сутн≥стю маЇ завданн¤ спр¤мовувати вс≥Е позитивн≥ науки в≥дпов≥дно до њхн≥х онтолог≥чних засновк≥вФ. ÷≥ онтолог≥чн≥ Уосновопон¤тт¤ визначають той спос≥б, в ¤кий ми наперед-розум≥Їмо рег≥он сущого, що лежить в основ≥ вс≥х об'Їкт≥в, ¤к≥ наука вважаЇ за св≥й предмет, а вс≥ позитивн≥ науки керуютьс¤ цим розум≥нн¤мФ [17].
“аким чином, стаЇ зрозум≥лим положенн¤ у У¬ступ≥ до ф≥лософ≥њФ, де √айдеіер визначаЇ ф≥лософ≥ю ¤к Уне так науку, ¤к здеб≥льшого виток наукиФ [18]. Ќаука походить з ф≥лософ≥њ у тому сенс≥, що вона використовуЇ онтолог≥чн≥ прозр≥нн¤ ф≥лософ≥њ. ¬ свою чергу на таке прозр≥нн¤ здатна ф≥лософ≥¤, що даЇ можлив≥сть побачити Уте, що виказуЇ себеФ, тобто феноменолог≥¤. “од≥, висновок √айдеіера очевидний: У“аке заснуванн¤ наук принципово в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д Улог≥киФ, що дибаЇ за ними ≥ перев≥р¤Ї випадковий стан цих наук на њхн≥й УметодФЕ ¬оно Ї продуктивною лог≥кою у тому розум≥нн≥, що воно заб≥гаЇ наперед в певний буттЇвий рег≥он, передус≥м розкриваЇ його в облаштуванн≥ бутт¤ ≥ передаЇ набут≥ структури позитивним наукам ¤к зрозум≥л≥ вказ≥вки дл¤ запитуванн¤Ф [19]. “аким чином стаЇ очевидною особлив≥сть рол≥ ф≥лософ≥њ, а так ≥ ф≥лософського факультету в буд≥вл≥ наук. ÷ю особлив≥сть √айдеіер бачить ¤к роль вожд¤ наук, тоњ д≥¤льност≥, що Узаб≥гаЇ напередФ, передуЇ позитивним наукам.
„ерез 6 рок≥в тема Уфундаментальноњ онтолог≥њФ, що передуЇ ≥ веде за собою позитивн≥ науки здобула свого розвитку в ректорських промовах ≥ виступах √айдеіера. ’≥д думки, ¤кий артикульовано в формул≥, що Уфундаментальна онтолог≥¤Ф скаладаЇтьс¤ з рег≥ональних онтолог≥й (зокрема, природи ≥ ≥стор≥њ, фюсис та алете¤), про¤вивс¤ ≥ в формул≥ нового воз'Їднанн¤ ун≥верситету. —аме ц¤ лог≥ка була покладена в основу реформуванн¤ Ќ≥мецького ”н≥верситету, про ¤ке йдетьс¤ √айдеіеров≥ в 1933.
√айдеіер висуваЇ проект ≥Їрарх≥йноњ побудови ун≥верситету, де ф≥лософський факультет (зв≥сно, ¤кщо ц¤ ф≥лософск≥сть Ї феноменолог≥Їю) вид≥л¤тиме з фундаментальноњ онтолог≥њ окрем≥ рег≥ональн≥ онтолог≥њ, ≥ на њхн≥й основ≥ зводити нов≥ академ≥чн≥ дисципл≥ни. Ќа практиц≥ це мало означати, що вс≥ перешкоди так≥й д≥¤льност≥ ун≥верситету, ¤к≥ мала сучасна √айдеіеров≥ ун≥верситетська структура, мус¤ть бути подолан≥. як будь-¤кий проект, √айдеіер викладаЇ його через визначенн¤ мети ”н≥верситету. Ќовий Ќ≥мецький ”н≥верситет маЇ ірунтуватис¤ на п≥дкоренн≥ новому визначенню справи знанн¤. "Ќ≥мецький ун≥верситет", Ч говорив √айдеіер у промов≥ на честь призначенн¤ ректором, Ч "дл¤ нас Ї тою вищою школою, ¤ка визнаЇ завданн¤ через справу знанн¤ вигодувати ≥ виховати знанн¤м вожд≥в та оберег≥в дол≥ н≥мецького народуЕ «нанн¤ ≥ н≥мецька дол¤ мають одночасно набути владу за повел≥нн¤м сутност≥." [20]
ўо ж це за справа знанн¤? √айдеіер в≥дпов≥даЇ, що справа знанн¤ Ч це "влада, ¤ка пронизуЇ усе бутт¤ ≥ охоплюЇ його. —права знанн¤ Ч питати, намагаючись висто¤ти, серед пост≥йно приховуючого себе сущого в ц≥лому" [21]. ‘актично, √айдеіеров≥ йдетьс¤ про те, аби в≥дмовитись в≥д ≥нтересу того, що ант дещо у м≥фолог≥чний спос≥б називав "≥нтересом розуму", тобто утриманн¤м св≥домих спр¤мувань та прозорих завдань розуму. «аради Їднанн¤ дол≥ п≥знанн¤ ≥ дол≥ н≥мецького народу ”н≥верситет ¤к певний колективний суб'Їкт ≥нтересу маЇ бути знищено. √айдеіер напол¤гав: "ћи викидаЇмо з н≥мецького ун≥верситету неодноразово прославлен≥ "академ≥чн≥ свободи", оск≥льки несправжн≥ми були ц≥ свободи, адже вони лише заперечували" [22]. ÷≥ академ≥чн≥ свободи в фундаментально-онтолог≥чн≥й перспектив≥ вигл¤дають факторами пост≥йного помилкового випадкового под≥лу позитивних наук на все нов≥ дисципл≥ни.
«ам≥сть несправжн≥х "академ≥чних свобод" ф≥лософ запропонував три справжн≥х свободи-повинност≥: трудове служ≥нн¤ ун≥верситар≥њв дл¤ народноњ сп≥льноти, служ≥нн¤ оборон≥ задл¤ визначенн¤ своЇњ нац≥њ серед ≥нших ≥, нарешт≥, служ≥нн¤ знанн¤м перед духовним призначенн¤м н≥мецького народу. „ерез практикуванн¤ цих повинностей, на думку √айдеіера, ун≥верситет набуде справжньоњ влади. "—права знанн¤ у цьому розум≥нн≥ маЇ набути владу, що становить корпорац≥ю н≥мецького ун≥верситету." [23]. Ќасл≥дки такого обм≥ну академ≥чних свобод на справжню владу стосуЇтьс¤ кожного з вчител≥в ≥ учн≥в, ≥ маЇ завершитись набутт¤м факультетами ≥ кафедрами Уновоњ формиФ. ‘актично, Узагальна справаФ заступила м≥сце власне ун≥верситетськоњ справи, або краще, ун≥верситетська справа зникаЇ, натом≥сть виникаЇ один з рег≥он≥в н≥мецькоњ справи, що працюватиме з сутн≥стю, ¤ка весь час себе приховуЇ.
≤де¤ служ≥нн¤, ¤ку покладено в основу ун≥верситетського проекту √айдеіера, заперечуЇ традиц≥йну свободу ф≥лософського факультету. ѕорушенн¤ балансу сил в ун≥верситет≥, ≥ службове становище корпорац≥њ перед завданн¤м ц≥лого Ч бутт¤м нац≥њ Ч маЇ бути причиною зсуву в природ≥ н≥мецького ун≥верситету, знищенн¤ автоном≥њ ун≥верситету ≥ всього того, що н≥мецька культура довгий час вкладала в пон¤тт¤ УрозумуФ (Vernunft).
¬ результат≥ такоњ перебудови нечувана несвобода думки запанували в ус≥й буд≥вл≥ науки. ’оча ректорство √айдеіера було недовгим, ≥ це було саме ректорство, а не керуванн¤ м≥н≥стерством осв≥ти, Ч ≥деолог≥¤ нац≥онального н≥мецького ун≥верситету перервала традиц≥ю академ≥чних свобод ≥, нав≥ть п≥сл¤ знищенн¤ нацизму, тримало ун≥верситет у набагато б≥льш≥й зв'¤зц≥ з м≥н≥стерством, тобто в ¤кост≥ частини ур¤ду.
≤≤≤. ¬исновки
Ќасл≥док соц≥ального проектуванн¤ на основ≥ ф≥лософськоњ позиц≥њ приречено на невдачу. ÷¤ невдача стосуЇтьс¤ ≥ суб'Їкта, ≥ об'Їкта, ≥ агента перетворень. “еоретичн≥ побудови мають пост≥йно тримати на уваз≥ не т≥льки поступов≥сть, в≥дпов≥дн≥сть та в≥рог≥дн≥сть наукових побудов, але й в≥дстань в≥д ненауковоњ практики та њхню взаЇмозалежн≥сть.
≈мансипативна практика саморефлекс≥њ ”н≥верситету приречена на балансуванн¤ м≥ж занепадом через традиц≥йн≥сть, устален≥сть ≥ задоволен≥сть в науц≥, та занепадом через зовн≥шнЇ втручанн¤ в справи ”н≥верситету. ”н≥верситет Ч це принципово нестаб≥льна ≥нституц≥¤, ¤ка перманентно перебуваЇ в криз≥ ≥ саме тому здатна мислити себе ≥ т≥ практики, через ¤к≥ вона створюЇ/руйнуЇ режими ≥стин.
¬ сп≥вставленн≥ позиц≥й анта ≥ √айдеіера продивл¤Їтьс¤ УзазорФ м≥ж Утим, що справедливо в теор≥њ ≥ хибно на практиц≥Ф. ”н≥верситет ≥ Ї практикою науки, ≥ виробництвом њњ теор≥й. “ому говорити про ¤кусь поза-ун≥верситетську наукову практику, означаЇ створювати небезпеку дл¤ самоњ науки. ”св≥домлювати це ≥ Ї, нехай ≥ не першор¤дне саме по соб≥, але важливе завданн¤ ф≥лософ≥њ посеред ≥нших наук. ‘≥лософ≥¤ в межах ун≥верситету маЇ завданн¤ утриманн¤ балансу м≥ж факультетами ≥ критичноњ в≥дстан≥ м≥ж ун≥верситетом ≥ ур¤дом. √егемон≥¤ ≥нтерес≥в влади маЇ збалансовуватис¤ режимом ≥стини, автором, оберегом ≥ критиком ¤коњ ≥ Ї ф≥лософський факультет.
__________________
ѕрим≥тки та посиланн¤:
1. ѕопер . ¬≥дкрите сусп≥льство та його вороги.Ч .: ќснови, 1994.Ч “. ≤≤.Ч —. 96.
2. Ѕурдье ѕ. «а рационалистический историцизм // —оцио Ц Ћогос.Ч ћ., 1997.Ч —. 25.
3. “ам само, с. 27.
4. ЅурдьЇ ѕ. ”ниверситетска¤ докса и творчество // SocioЦЋогос.Ч ћ., 1996.Ч —. 12.
5. ант ». —пор факультетов.Ч алиниград: »з-во алиниградского университета, 2002.Ч —. 40.
6. “ам само, с. 54.
7. Bourdieu P. Homo Academicus.Ч Cambridge: Polity Press, 1990.Ч P. 62.
8. ант ». —пор факультетов.Ч алиниград: »з-во алиниградского университета, 2002.Ч —. 52.
9. “ам само, с. 68.
10. ѕро це докладн≥ше див.: Ѕурдье ѕ. ѕрактический смысл.Ч —ѕб.: јлетей¤, 2001.Ч —. 15; також див.: Ѕурдье ѕ. «а рационалистический истрицизм // SocioЦЋогос.Ч ћ.: »нститут экспериментальной социологии, 1998.Ч —. 25.
11. ѕро це говорив сам √айдеіер в ≥нтерв'ю н≥мецькому журналов≥ Der Spiegel : цит. за: Thomson I. Heidegger and the Politics of the University // Journal of the History of Philosophy.Ч Vol. XLI.Ч P. 515.
12. Safranski R. Martin Heidegger.Ч Cambridge: HUP, 1998.Ч S. 86.
13. Thomson I. Heidegger and the Politics of the University // Journal of the History of Philosophy.Ч Vol. XLI.Ч P. 520.
14. ¬ебер ћ. Ќаука как призвание и професси¤ // —амосознание европейской культуры в ’’ веке.Ч ћ.: »з-во политической литературы, 1991.Ч —. 148Ц149.
15. Heidegger M. Sein und Zeit.Ч Tuebingen: Niemeyer, 2001.Ч S. 10.
16. Ibid., S. 11.
17. Heidegger M. Phenomenologie und Theologie // Gesammelte Schriften.Ч B. 9.Ч S. 53 Ч цит. за: Thomson I. Heidegger and the Politics of the University // Journal of the History of Philosophy.Ч Vol. XLI.Ч P. 529.
18. Heidegger M. Gesammelte Schriften.Ч B. 27.Ч S. 226.
19. Heidegger M. Sein und Zeit.Ч Tuebingen: Niemeyer, 2001.Ч S.10.
20. ’айдеггер ћ. —амоутверждение немецкого университета // Ѕурдье ѕ. ѕолитическа¤ онтологи¤ ћартина ’айдеггера.Ч ћ.: ѕраксис, 2003.Ч —. 263.
21. “ам само, с. 248.
22. “ам само, с. 251.
23. “ам само, с. 251.