≤ванова Ќатал¤
‘≥лософський та л≥тературний текст
¤к проекти реальност≥
(тези до виступу)
1. ”¤вленн¤ про м≥сце л≥тератури та ф≥лософ≥њ в систем≥ мистецтв ≥ гуман≥тарних
знань ≥сторично п≥дл¤гало перегл¤ду та переосмисленню. ≤ дос≥, ¤к в≥дголос
модерн≥стичних експеримент≥в у культур≥ початку ’’ ст., митець часто опин¤Їтьс¤
у пол≥ м≥ждисципл≥нарному, радше н≥ж у спец≥ал≥зованому: синтез мистецтв
та зв'¤зок њхн≥й з позал≥тературними ¤вищами культури, зокрема ≥ з ф≥лософ≥Їю,
стаЇ потребою часу, духовним засновком творчост≥, де триваЇ пошук нових
≥ нових смисл≥в та засоб≥в њх вираженн¤. јдже з руйнуванн¤м мистецького
канону та спростуванн¤м потреби "канон≥чност≥" ¤к такоњ розширюютьс¤
рамки л≥тератури, а в ширшому сенс≥ - розум≥нн¤ того, чим Ї текст. ¬≥дтак,
меж≥ художн≥х експеримент≥в с¤гають далеко за меж≥ переосмисленн¤ окремоњ
художньоњ практики, а стосуютьс¤ експеримент≥в з текстом ≥ текстуальн≥стю
в сучасному, широкому значенн≥ цього слова.
«верненн¤ до суб'Їкта у ф≥лософ≥њ Ќового часу, своЇр≥дне "зн¤тт¤
в≥дпов≥дальност≥" за вищий смисл у реальност≥, ¤ку об≥ймаЇ людина,
заохочуЇ останню звертатис¤ до основ ≥ джерел власного п≥знанн¤ св≥ту,
його членуванн¤ на одиниц≥ смисл≥в. —лово ≥ текст, структури мови ≥ текстуальност≥
стають такими основами, в ¤ких людина безпосередньо стикаЇтьс¤ з≥ св≥том.
‘≥лософ≥¤ мови ’’ ст., нов≥ш≥ структурал≥стськ≥ та постструктурал≥стськ≥
теор≥њ, феноменолог≥¤ та герменевтика в цьому сенс≥ стають лог≥чним продовженн¤м
цих культурно-св≥тогл¤дних тенденц≥й. ≤ ¤кщо мислител≥ бачать у поез≥њ
та художн≥й проз≥ достойний об'Їкт власних розмисл≥в про природу ≥стини
≥ бутт¤, то й перед художником, з≥ свого боку, лежить в≥дпов≥дальн≥сть
за те, щоб творити щось б≥льше, н≥ж дубл¤ж реальноњ ситуац≥њ (реал≥стичний
текст) або "поетичну" передачу певноњ емоц≥њ.
¬≥дтак, ¤кщо текст не обмежуЇтьс¤ лише пон¤тт¤м сюжету, мова - стил≥зац≥Їю,
а ≥де¤ - окремим теоретичним розмислом, то й пов'¤зан≥ з в≥дм≥нними сферами
знань тексти не Ї т≥льки засобами знаковоњ передач≥ "науковоњ"
або "наративноњ" ≥нформац≥њ. ¬они вступають у контакт, розширюють
своњ функц≥ональн≥ меж≥, в≥дсилають рецип≥Їнта до сум≥жних сфер знань,
стають символами новоњ культуролог≥чноњ реальност≥, що постаЇ на ірунт≥
перегл¤ду людством ц≥нн≥сних ор≥Їнтир≥в та канон≥в. ” цьому пол≥ ≥нтертекстуальност≥
людина по-новому бачить творчий процес: з виконавц¤ вищоњ вол≥ певного
формального канону вона перетворюЇтьс¤ на самост≥йного суб'Їкта духовноњ
д≥¤льност≥, перед ¤ким ос≥бно сто¤ть питанн¤ про бутт¤, св≥т, реальн≥сть.
«вичайно, особливо пл≥дними в так≥й ситуац≥њ дл¤ досл≥дника видаютьс¤
саме теми м≥ждисципл≥нарного зм≥сту. як саме пов'¤зан≥ у ц≥й своњй спр¤мованост≥
на багатолике й не п≥знане вповн≥ бутт¤ текст л≥тератури ≥ ф≥лософ≥њ,
¤к≥ особливост≥ кожного з цих двох проект≥в доступу до реальност≥, в чому
в≥дм≥нн≥сть м≥ж ними, - ц≥ та ≥нш≥ питанн¤ ми, виход¤чи ≥з наведених вище
засновк≥в та обірунтовуючи њх на основ≥ найб≥льш виразних, на нашу думку,
концепц≥й у ф≥лософ≥њ ’’ ст. (зокрема, згаданих герменевтики та постструктурал≥зму),
намагатимемос¤ висв≥тлити у дан≥й робот≥. Ўирота проблематики робить необх≥дним
обмежитис¤ саме визначеним полем теоретичних текст≥в, внасл≥док чого дана
робота не може претендувати на вичерпн≥сть або всеохопн≥сть погл¤ду на
складн≥ та вар≥ативн≥ зв'¤зки ф≥лософ≥њ та л≥тератури. «авданн¤м роботи
натом≥сть Ї систематизувати певн≥ мета-ф≥лософськ≥ та мета-л≥тературн≥
розмисли довк≥л одн≥Їњ ц≥л≥сноњ концепц≥њ, ¤ка спираЇтьс¤ на зазначен≥
риси культурного процесу тепер≥шност≥, ¤кий умовно й тавтолог≥чно можна
назвати "текстуальним культом". ÷ей погл¤д доц≥льно назвати
погл¤дом ≥з-середини культурно-св≥тогл¤дноњ ситуац≥њ ’’ ст., ¤кий п≥дпор¤дковуЇ
окрем≥ елементи розр≥зненоњ структури знань, за в≥дсутност≥ канону ≥ критер≥ю
≥стинност≥, одному засновку "без-об'Їктивност≥", що за нього
реальн≥сть, у будь-¤к≥й своњй ≥постас≥ - у форм≥ будь-¤кого тексту, -
стаЇ лише одним ≥з вар≥ант≥в знанн¤ про св≥т. Ќе "суб'Їктивним"
(беручи до уваги безл≥ч негативних конотац≥й даного слова, зокрема психолог≥чн≥сть,
рел¤тивн≥сть, неустален≥сть тощо), але й не таким, чи¤ об'Їктивн≥сть претендуЇ
на ≥стину в останн≥й ≥нстанц≥њ. ÷е об'Їктивн≥сть структури людського п≥знанн¤,
одного з≥ способ≥в баченн¤ св≥ту, ≥ запорукою того, що вагом≥сть такого
баченн¤ не буде зруйнована закидами у "психолог≥чн≥й рел¤тивност≥"
Ї сама людська рац≥ональн≥сть, що спонукаЇ до розумових зусиль, теоретичних
розмисл≥в та художн≥х експеримент≥в.
2. ћножинн≥сть ≥нтерпретац≥й слова "ф≥лософ≥¤", вочевидь, н≥коли
не засв≥дчить його недосконалост≥ й н≥коли не вичерпаЇ його суть. Ќе вичерпаЇ
- у тому сенс≥, ¤к накопиченн¤ знань переростаЇ в певну нову ¤к≥сть, -
але про¤снюватиме, бо сам факт такоњ мета-ф≥лософ≥њ, м≥ркуванн¤ над зм≥стом
ф≥лософського знанн¤, власне-то, ≥ уможливлюЇ останнЇ. јдже "любов
до мудрост≥" не Ї станом, стал≥стю св≥домост≥ та не пов'¤зана з каталог≥зац≥Їю
думок ≥ концепт≥в. Ќатом≥сть, у ф≥лософ≥њ про¤вл¤Їтьс¤ динам≥ка людського
мисленн¤ та ≥нтенц≥њ до п≥знанн¤ св≥ту й реальност≥ - з тим лише застереженн¤м,
що практично кожне з цих сл≥в ("мисленн¤", "≥нтенц≥¤",
"п≥знанн¤", "св≥т" або "реальн≥сть") потребують
додаткового тлумаченн¤, у межах самоњ ф≥лософ≥њ (ще один, супров≥дний,
ви¤в њњ невичерпност≥). ƒинам≥ка означаЇ принципову в≥дкрит≥сть ≥ незавершен≥сть
цього процесу "п≥знанн¤". «апитати "що таке ф≥лософ≥¤"
дл¤ мислител¤ означаЇ застерегти себе в≥д ризику схоластизац≥њ, затверд≥нн¤
у межах певноњ доктрини, ¤ка стане набутком ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, але вийде
з ужитку живоњ, актуальноњ та ≥нтерактивноњ мови власне ф≥лософ≥њ.
3. ‘еномен мови, попри вс≥ можливост≥ трактувати њњ ¤к знар¤дд¤ "≥нформац≥йного
обм≥ну", абстрактну систему, под≥бну до математичноњ, тощо залишаЇтьс¤
дл¤ досл≥дник≥в ≥ загадкою, ≥ знаком питанн¤, ≥ своЇр≥дним фетишем. як
зазначаЇ рос≥йський л≥нгв≥ст ћ.—.”варов, "незвичайний "л≥нгв≥стичний
поворот" ф≥лософськоњ та культуролог≥чноњ думки залишаЇтьс¤ теоретично
не до к≥нц¤ з'¤сованим. ўо ж дозволило феноменам мови ≥ тексту претендувати
на "зам≥щенн¤" класичних абсолют≥в розуму, практики, несв≥домого
≥ нав≥ть Ѕога?" [”варов ћ.—. ќппозиции ¤зыка и текста в культуре
’’ века] . ћожна продовжити це питанн¤: що ставить нас у позиц≥ю не володар≥в
мови, а њњ п≥длеглих, закр≥плюЇ за мовою статус ¤коњсь буттЇвоњ реальност≥,
¤ка може впливати на нас, в тому сенс≥, що саме мовними (конкретними мовними!)
категор≥¤ми визначаЇтьс¤ наше мисленн¤, а отже - повед≥нка, внутр≥шнЇ
самов≥дчутт¤ ≥ нав≥ть структуруванн¤ св≥ту? ¬ цьому, на нашу думку, сенс≥,
мова стаЇ абсолютом, тобто ун≥версальним м≥рилом нашого бутт¤. ¬≥дпов≥дь
самого досл≥дника на це питанн¤ - "¬очевидь, у сам≥й мов≥ Ї дещо,
неп≥двладне рефлективному самозв≥ту, те, що, под≥бно до сингул¤рноњ точки,
збираЇ енерг≥ю вс≥х ≥нших ≥нтенц≥й ≥ в той самий час в≥дходить в глибини
реальност≥, трансцендентноњ по в≥дношенню до мови" [”варов ћ.—. ќппозиции
¤зыка и текста в культуре ’’ века].
„им Ї це "дещо", не може бути до к≥нц¤ з'¤сованим - хоча б через
те, що людина, п≥ддавши це пон¤тт¤ рефлекс≥њ, мала б мислити поза ним,
над ≥ незалежно в≥д нього. Ќе зосереджуючись надм≥ру на даному питанн≥,
сучасна людина скор≥ше призвичаюЇтьс¤ до цього стану перманентноњ п≥длеглост≥
- ≥ в установлених ним рамках (в≥н ≥нших кордон≥в њх в≥др≥зн¤Ї, мабуть,
те, що нам неможливо нав≥ть припустити щось поза цим "колом незнанн¤")
знаходить Їдино доступний ключ до реальност≥.
Ћег≥тимуЇ це зверненн¤ до св≥ту, наприклад, таке поширене у зв'¤зку з
розвитком ф≥лософ≥њ мови ’’ ст. твердженн¤, що мовн≥ структури, ¤к ≥ структури
нашого досв≥ду, тотожн≥ структурам довколишньоњ реальност≥. √.√утнер,
будучи суголосним ц≥й думц≥ ¬≥тгенштейна, пише: "¬ивчаючи мову, ми
маЇмо досл≥джувати й те, що вона нам в≥дкриваЇ, те, про що пишуть ≥ говор¤ть
за допомогою мовиЕ јдже ¤кщо ми спробуЇмо досл≥дити найб≥льш глибок≥,
фундаментальн≥ мовн≥ структури, то повинн≥ будемо звернутис¤ ≥ до т≥Їю
ж м≥рою фундаментальних структур реальност≥, думки, людськоњ св≥домост≥"
[√утнер √.Ѕ. ‘илософи¤ ¤зыка. „асть 1. язык и реальность].
“ими глибинними структурними особливост¤ми мови, ¤к≥ впор¤дковують людське
мисленн¤, визначають його або нав≥ть волод≥ють ним, Ї так званий њњ пон¤ттЇвий
апарат, здатн≥сть думки до вертикального руху в≥д упор¤дкованих на горизонтал≥
повс¤кденного досв≥ду факт≥в о-людненоњ, о-предеметненоњ ≥ о-сучасненоњ
реальност≥ до видових ≥ родових њњ п≥двалин. ” цьому кроц≥ важливим Ї
не так сам смисл пон¤ть, до ¤ких доступаЇтьс¤ людське мисленн¤, а сама
можлив≥сть в≥двернутис¤ в≥д нањвноњ емп≥р≥њ ≥ охопити св≥т - у мов≥ ≥
через мову - в його структур≥. јбо, за висловом, ћ.ћамардашв≥л≥, "зазирнути
у форму, ≥ тод≥ орган≥зуЇтьс¤ хаос" [ћамардашвили ћ. . ¬ведение в
философию].
оли людина маЇ перед собою таку пон¤ттЇву матрицю, св≥т ≥ реальн≥сть
обертаютьс¤ дл¤ нењ на об'Їкт в≥дстороненого погл¤ду (ц¤ в≥дчужен≥сть
в≥дносна т≥Їю ж м≥рою, ¤к ≥ незалежн≥сть ≥ в≥дособлен≥сть л≥нгв≥ста, що
вивчаЇ закони функц≥онуванн¤ своЇњ власноњ мови). «в≥дси - й на об'Їкт
анал≥зу, тлумаченн¤, опису, характеристики ≥ - перетворенн¤. Ѕо з цим
ходом з'¤вл¤Їтьс¤ усв≥домленн¤ його (св≥ту-об'Їкту) вар≥ативност≥, можлив≥сть
комб≥нац≥њ р≥зних його складових в ≥ншому, ан≥ж це звично, пор¤дку, узагальнено
кажучи, можлив≥сть гри, за аналог≥Їю до гри словесноњ.
4. "ф≥лософ≥ю н≥що не може зам≥нити, оск≥льки вона ви¤вл¤Ї рух,
за допомогою ¤кого точки зору перетворюютьс¤ на ≥стини, ≥ м≥нливост≥ того
особливого бутт¤, ¤ке, у певному сенс≥, вже Ї все те, про що сл≥д розм≥рковувати"
(ћ.ћерло-ѕонт≥)
–ух - на цьому слов≥ робимо особливий акцент. Ѕо це рух людського мисленн¤
в≥д вар≥анту до певност≥, рух, ¤кий уможливлюЇ поворот до сумн≥ву - в
позиц≥ю чеканн¤ на ≥стину, поза¤к ц¤ ≥стина людину не задовольн¤Ї ≥ сл≥д
шукати нових вар≥ант≥в; сумн≥ву, ¤кий, з одного боку, залишаЇ цим пошукам
претенз≥ю на доступ до абсолюту, скеровуючи њх бажанн¤м знайти саме ту,
принципово нову, але в≥дм≥нну в≥д тепер≥шн≥х, "хибних", ≥ тому
"правильну" реальн≥сть, словом, вивод¤чи ф≥лософа "на одинок≥
шл¤хи" - але, з ≥ншого боку, засв≥дчуючи за багатьма його колегами
те саме право не задовольн¤тис¤ доктриною, залишати њњ царину ≥ звертатис¤
до свого сумн≥ву ≥ своЇњ ≥стини. «рештою, це рух, ¤кий завжди показуЇ
зворотн≥й б≥к таких хитань м≥ж р≥зними ц≥нн≥сними полюсами: а саме те,
що кожен ≥з таких жест≥в насправд≥ п≥дпор¤дкований стил≥стиц≥ гри та ≥гровоњ
≥мпров≥зац≥њ.
ѕосередник у ц≥й гр≥ м≥ж суб'Їктом ≥ багатоликою реальн≥стю - мова, ≥
членуванн¤ њњ, с¤ганн¤ до њњ фундаментальних структур, до "оголеноњ"
словесност≥ ≥ чистого означенн¤, ¤вл¤Ї людин≥ рац≥онал≥зований мовою св≥т
≥ о-мовлену реальн≥сть в њхн≥й первинн≥й, не опосередкован≥й буденним
досв≥дом форм≥. як об'Їкт вар≥юванн¤, нового осмисленн¤, ≥нтерпретац≥њ.
явл¤Ї реальн≥сть ¤к в≥дкритий тлумаченн¤м текст, або ¤к поле словесноњ
гри.
5. Ћ≥тературний текст не був би неповторним у своЇму род≥ феноменом культури,
здатним у будь-¤ких своњх формах ≥ вар≥антах (не лише "реал≥стичних"
чи "л≥рико-поетичних") зац≥кавлювати рецип≥Їнта, ¤кби зводивс¤
до функц≥њ нашого досв≥ду. јле ми можемо назвати його специф≥чним способом
актив≥зац≥њ наших зд≥бностей творити, п≥знавати, означувати ≥ рац≥онал≥зувати
дл¤ себе реальн≥сть. ≤ це - так само досв≥д, але не прив'¤заний до повс¤кденноњ
д≥¤льност≥, а закор≥нений у сам≥й природ≥ людини ¤к ≥стоти мисл¤чоњ, ≥
мисл¤чоњ через мову. ¬ ¤кому сенс≥ сл≥д тут розум≥ти "рац≥ональн≥сть"
мисленн¤ (≥ в≥др≥зн¤ти його, наприклад, в≥д рац≥ональност≥ практичного
здорового глузду), можна про≥люструвати таким прикладом: попри весь невизначений
характер пон¤тт¤ "≥ррац≥ональн≥ числа", њх уведенн¤ суттЇво
спрощуЇ закони арифметики [ уайн ”. ¬ан ќрман. ќ том, что есть].
≤накше кажучи, ц¤ невловима рац≥ональн≥сть, ¤ка штовхаЇ людину створювати
в науково-фантастичному роман≥ обставини, що все-таки Ї правдопод≥бними,
або отримувати естетичне задоволенн¤ в≥д безглуздоњ фрази сюрреал≥ста
чи парадоксу, "заковику" чи "секрет" ¤кого ми вловити
не можемо, - вс¤ ц¤ рац≥ональн≥сть даЇ нам силу в певн≥ моменти деструктувати
св≥тогл¤дн≥ мартиц≥, виходити на пограничч¤ нашого досв≥ду, з в≥дстан≥
розгл¤дати останн≥й (лог≥чний, впор¤дкований, емп≥рично обірунтований
- ≥ все-такий той, що може бути поставлений поза чи перед нашим глибинним
рац≥о), ≥ при цьому залишаючись "людьми розумними".
—аме на цьому пограничч≥, ¤к доводить проведений вище анал≥з ф≥лософського
способу зверненн¤ до св≥ту, ≥ твор¤тьс¤ фундаментальн≥ й поворотн≥ ¤вища
культури. ‘≥лософ≥¤ через метамовн≥ операц≥њ звертаЇ нас до пон¤ть. ”
л≥тератур≥ мусить в≥дбуватис¤ под≥бний процес, адже "писати - означаЇ
певною м≥рою розчленовувати св≥т (або книгу) ≥ пот≥м складати заново"
[Ѕарт –. ритика и истина]. яким чином в≥дбуваЇтьс¤ це розчленуванн¤ св≥ту
й "очудненн¤" рецепц≥њ (дозволимо соб≥ вжити цей формал≥стський
терм≥н у ширшому значенн≥) в художн≥й творчост≥? Ќа нашу думку, воно пов'¤зане
з т≥Їю глибиною та природн≥стю, з ¤кою людина засвоюЇ мовн≥ установки
≥ завд¤ки ¤к≥й вона може в≥льно оперувати р≥зними видами наративу та стил≥стики.
6. "ѕроект реальност≥" - в цьому вислов≥ закладена, по сут≥,
складн≥сть та суперечлив≥сть порушеного в робот≥ питанн¤: пропонована
л≥тературним або ф≥лософським текстом картина св≥ту н≥коли не залишаЇтьс¤
вичерпною, хоч ≥ може в певний час ≥ за певних культурних обставин визнаватис¤
за "об'Їктивну". ≤ динам≥ка розвитку гуман≥тарних наук, неск≥нченн≥сть
р≥зноман≥тних л≥тературних практик, а також повс¤кчасна актуальн≥сть ф≥лософських
розмисл≥в, що њхнЇ значенн¤ не применшуЇтьс¤ в≥дривом у час≥ в≥д нас,
тепер≥шн≥х, до автора певноњ концепц≥њ, - доводить цю неск≥нченн≥сть ≥нтерпретац≥њ.
¬≥дтак, текст починаЇ ц≥кавити нас не ¤к "картина" чи рац≥ональне
по¤сненн¤ "об'Їктивного" (або скор≥ше кваз≥об'Їктивного) св≥ту,
а ¤к самоц≥льне прочитанн¤ реальност≥, ¤ка ≥ ви¤вл¤Їтьс¤ в кожному новому
поруху науки чи мистецтва, ≥ водночас ховаЇтьс¤ за њхн≥м результатом.
—ам процес втручанн¤ людиною в "автоматизовану" у буденному
прагматичному досв≥д≥ реальн≥сть стаЇ способом осмисленн¤ останньоњ ≥,
отже, способом ≥снуванн¤ та реал≥зац≥њ людського рац≥о. "Ћюдина розумна",
таким чином, пост≥йно реал≥зовуЇ себе в творчост≥.
ѕитанн¤ про конкретн≥ методи цього проектуванн¤ реальност≥ в л≥тератур≥
й ф≥лософ≥њ, а також про способи њхнього взаЇмозв'¤зку виходить поза меж≥
даноњ роботи. јле нараз≥ було з'¤сувано, ¤кими можуть бути глибинн≥ п≥дстави
цього, початковий ≥мпульс, що з нього починаЇтьс¤ л≥тературна творч≥сть,
а також ірунт, на ¤кому теоретичн≥ розмисли про св≥т потрапл¤ють у дискурс
ф≥лософського знанн¤.
—пираючись на постструктурал≥стську концепц≥ю реальност≥ ¤к тексту, ми
виводимо здатн≥сть людини до зм≥ни "прагматичноњ" установки
щодо реальност≥ з њњ вкор≥ненн¤м у мов≥. —аме з≥ зм≥ною або переосмисленн¤м
пон¤т≥йного апарату фактично пов'¤зуЇтьс¤ (≥, можна сказати, починаЇтьс¤)
та чи ≥нша ф≥лософська доктрина. —¤гаючи фундаментальних п≥двалин мови,
людина водночас доступаЇтьс¤ до основ власного св≥топ≥знанн¤: тих структур,
в ¤ких дл¤ нењ постаЇ реальн≥сть. ≤ з глибини цього нов≥шого розкритт¤
своњх п≥знавальних можливостей, людин≥ в≥дкриваЇтьс¤ поле ф≥лософуванн¤
¤к такого. ‘актично, це поле, де зд≥йснюЇтьс¤ ф≥лософ≥¤ ¤к розумова д≥¤льн≥сть,
- поле словесноњ гри, а також поле дискурсивност≥, оск≥льки такий текст,
текст у проект≥, у в≥дкритост≥ й динам≥чност≥, стаЇ включеним у поле ≥нших
теоретичних (ф≥лософських, наукових) текст≥в, взаЇмод≥ючи з ними та доповнюючи
њх. „и буде збер≥гатис¤ в ньому ц¤ динам≥ка ≥ цей початковий ≥мпульс "перекодуванн¤"
св≥ту, а чи в≥н стане лише набором словесних структур, залежить в≥д того,
наск≥льки чутливим буде читач до самоњ мови ≥ чи не буде розгл¤дати њњ
лише ¤к формальну знакову систему.
÷¤ ж властив≥сть - вимога бути "включеним" у контекст - характерна
≥ дл¤ поетичного слова або твору мистецтва. —аме експеримент з≥ словом,
апел¤ц≥¤ до його потенц≥йних смисл≥в, ¤ких воно набуваЇ, будучи включеним
у ц≥л≥сну ≥ багатогранну систему мови, а також до самих основ словесност≥,
л≥тературност≥, стил≥стичност≥, що њх людина, добре волод≥ючи мовно-культурним
кодом, легко с¤гаЇ ≥ розр≥знюЇ, - все це творить у л≥тератур≥ новий стиль,
або новий спос≥б говор≥нн¤ про реальн≥сть. ћи так само стикаЇмос¤ тут
≥з ситуац≥Їю гри, творч≥стю, ¤ка починаЇтьс¤ на пограничч≥ усв≥домленого
п≥дл¤ганн¤ мов≥ та бажанн¤, залишаючись у межах њњ рац≥ональних закон≥в,
зд≥йснити все-таки метамовну операц≥ю. јле в даному випадку цей початковий
≥мпульс пр¤муЇ не до рефлекс≥њ над даними процесами, бажанн¤м заф≥ксувати
њх, а також висновки, до ¤ких в результат≥ доходить людина (ф≥лософ),
у словесн≥й форм≥, а до самого демонстративного схопленн¤ людиною (письменником)
цього стану волод≥нн¤ мовою, ≥накшого доступу до мови, гри з нею ≥ з њњ
законами. “ут також в≥дбуваЇтьс¤ ф≥ксац≥¤ у словесн≥й форм≥ - але в результат≥
отримуЇмо не ф≥лософськ≥ судженн¤, а л≥тературний тв≥р, тобто не теоретичн≥
розмисли, ¤к≥ скеровують та поповнюють людський досв≥д, а сам нов≥тн≥й
досв≥д переживанн¤ реальност≥, ¤кий вступаЇ в конфл≥кт ≥з попередн≥м та
спонукаЇ людину переосмислити його.
ћожна, отже, сказати, що л≥тература та ф≥лософ≥¤ мають у своњй основ≥
сп≥льний ірунт. «авд¤ки тому, що обидв≥ Ї ¤вищами текстуальними, а текст
- матрицею нашого досв≥ду реальност≥, закор≥неного в мов≥, то ≥ л≥тературний,
≥ ф≥лософський "проект св≥ту" ф≥ксують р≥зн≥ стратег≥њ мовленн¤
про реальн≥сть. ÷е окрем≥ способи оформленн¤ людського досв≥ду й п≥знанн¤
реальност≥, типи дискурс≥в, структурно под≥бн≥, але з≥ специф≥чними особливост¤ми
дл¤ кожного.