‘илософские ювелирные украшени¤ от √олоты »вана


 

(опубл≥ковано: √уман≥тарн≥ науки та сучасн≥сть. «б≥рник наукових праць.  ., 2001. с.143-152)


ћетою даноњ статт≥ Ї анал≥з проблеми сп≥вв≥дношенн¤ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ та ≥сторично-реконструктивноњ функц≥й теор≥њ соц≥ального п≥знанн¤ (соц≥альноњ гносеолог≥њ). ѕроблемою Ї те, що назван≥ функц≥њ можуть виключати одна одну, перебуваючи у взаЇмосуперечливому стан≥. « одного боку, гносеолог≥¤ маЇ призначенн¤ рац≥онал≥зувати процес соц≥ального п≥знанн¤, впор¤дкувати й систематизувати його. « ≥ншого боку, в межах гносеолог≥њ в≥дбуваЇтьс¤ реконструкц≥¤ ≥стор≥њ процесу формуванн¤ та розвитку соц≥ального п≥знанн¤. ” подальшому отриман≥ реконструкц≥њ використовуютьс¤ гносеолог≥Їю дл¤ по¤сненн¤ м≥нливост≥ ≥деал≥в ≥ норм соц≥ального п≥знанн¤, його парадигмальних зсув≥в. ¬иникаЇ питанн¤: ¤к соц≥альна гносеолог≥¤ одночасно ≥ формуЇ певн≥ методолог≥чн≥ настанови (тобто конструюЇ "належне" сусп≥льствознавства), ≥ ретроспективно по¤снюЇ (тим самим виправдовуючи) будь-¤к≥ вагом≥ фактичн≥ зм≥ни в сусп≥льствознавств≥? јдже це Ї дв≥ р≥зн≥ установки: перша спираЇтьс¤ на належне й апелюЇ до нього, друга займаЇтьс¤ "фактами" та презумпц≥Їю њхньоњ законом≥рност≥, по¤снюваност≥. «рештою Ї незрозум≥лим, чи мус¤ть сусп≥льствознавц≥ керуватись одними певними методолог≥чними настановами, в≥дкидаючи ≥нш≥ ¤к невиправдан≥, а чи можна сприймати з дов≥рою будь-¤к≥ нов≥ "в≥¤нн¤ моди" в соц≥альн≥й науц≥, знаючи, що гносеолог≥¤ все одно њх по¤снить, обірунтуЇ та виправдаЇ ¤к так≥, що в≥дпов≥дають "новим потребам часу"? ÷¤ кол≥з≥¤ по сут≥ Ї внутр≥шньою суперечн≥стю соц≥альноњ гносеолог≥њ. ѕерш за все, ц¤ проблема нас ц≥кавить у контекст≥ плюрал≥стичност≥ сучасних стил≥в мисленн¤ й когн≥тивного плюрал≥зму (пол≥фунда-ментал≥зму, лог≥ки багатом≥рност≥)1, на ¤кий зор≥Їнтована нин≥шн¤ теор≥¤ соц≥ального п≥знанн¤ в процес≥ дискрипц≥њ й анал≥зу ≥стор≥њ сусп≥льствознавства.

”¤вленн¤ здорового глузду, ¤к≥ отримали своЇ вт≥ленн¤ в позитив≥стському образ≥ науки, передбачають кумул¤тивну прогресивно-оптим≥стичну модель розвитку п≥знанн¤. як в≥домо,  онт представл¤в ≥стор≥ю вс≥Їњ культури ¤к Їдиний процес поступового розвитку здатност≥ людини до п≥знанн¤. Ќа його переконанн¤, прот¤гом ≥стор≥њ людство все повн≥ше ос¤гаЇ природн≥ й соц≥альн≥ законом≥рност≥, усе глибше проникаЇ в сутн≥сть ¤вищ ≥ процес≥в, ≥ немаЇ жодних принципових перепон дл¤ прогресу наукового п≥знанн¤.

÷ей позитив≥стський п≥дх≥д передбачаЇ фактичну на¤вн≥сть ≥ актуальну сформульован≥сть критер≥њв прогресу п≥знанн¤, принцип≥в його розвитку, норм його функц≥онуванн¤. ¬≥дпов≥дно до цих критер≥њв, принцип≥в ≥ норм реконструюЇтьс¤ ≥стор≥¤ п≥знанн¤; в≥дпов≥дно до них же бачитьс¤ все майбутнЇ п≥знанн¤, -- адже сформульован≥ принципи, критер≥њ та норми Ї "належним", раз ≥ назавжди встановленим шл¤хом п≥знавального процесу. “обто позитив≥зм претендуЇ бути зак≥нченою гносеолог≥Їю, "≥стинним формальним знанн¤м про усе можливе й необх≥дне зм≥стовне знанн¤". якщо з'¤вл¤ютьс¤ певн≥ зм≥ни й трансформац≥њ в способ≥ зд≥йсненн¤ п≥знавального процесу, ≥ ¤кщо вони не в≥дпов≥дають сформульованим позитив≥стським методолог≥чним приписам, то ц≥ зм≥ни квал≥ф≥куютьс¤ не просто трансформац≥Їю, а деформац≥Їю, порушенн¤м, викривленн¤м процесу п≥знанн¤. ‘актичн≥сть трансформац≥й ще не св≥дчить про њхню належн≥сть. “аким чином у позитив≥стськ≥й гносеолог≥њ ≥сторично-реконструктивну функц≥ю повн≥стю п≥дпор¤дковано нормативно-рац≥онал≥зуюч≥й. ÷¤ лог≥ка розповсюджувалась ¤к на природнич≥, так ≥ на гуман≥тарн≥ сфери п≥знанн¤.

ќднак у гносеолог≥њ XX ст. - особливо соц≥огуман≥тарних наук - утверджуЇтьс¤ дзеркально протилежна ситуац≥¤. √носеолог≥чна увага була переключена з того, що об'ЇднуЇ п≥знавальн≥ практики р≥зних час≥в ≥ сусп≥льств, на те, що Ї м≥ж ними в≥дм≥нного. “ак отримав широке розповсюдженн¤ рел¤тив≥зм р≥зного гатунку. ” межах цього гносеолог≥чного напр¤му анал≥зувалис¤ р≥зноман≥тн≥ форми залежност≥ (обумовленост≥ й детерм≥нац≥њ) ц≥лей та норм п≥знанн¤ в≥д "некогн≥тивних" (соц≥альних, культурних, ≥деолог≥чних) контекст≥в. “им самим в≥дбувавс¤ глобальний проект ≥сторизац≥њ гносеолог≥њ, узалежненн¤ "належного" в≥д "≥сторично сущого". Ќайпосл≥довн≥ша ≥сторизац≥¤ зд≥йснювалас¤ в межах постпозитив≥зму ( ун, “улм≥н, ѕолан≥, ‘ейЇрабенд, ћалкей). —воЇр≥дним р≥зновидом такоњ ≥сторизац≥њ був д≥алектичний матер≥ал≥зм (д≥амат), хоча в≥н збер≥гав значний позитив≥стський зар¤д й ус≥л¤ко п≥дкреслював свою в≥дм≥нн≥сть в≥д "буржуазного витлумаченн¤ принципу ≥сторизму" та рел¤тив≥зму, що сл≥дував з цього "хибного витлумаченн¤"2. «агальним знаменником ¤к д≥амату, так ≥ постпозитив≥зму Ї теор≥¤ соц≥окультурноњ обумовленост≥ соц≥ального п≥знанн¤: р≥зниц¤ лише в тому, наск≥льки жорстко ≥нтерпретуЇтьс¤ ц¤ обумовлен≥сть. як д≥амат, так ≥ постпозитив≥зм наголошують на "в≥дносн≥й самост≥йност≥" сусп≥льствознавчого процесу. ÷е не дивно, бо в ≥ншому випадку втрачалис¤ б будь-¤к≥ критер≥њ розр≥зненн¤ того, що можна вважати "соц≥альним п≥знанн¤м" в≥д того, що не можна ним вважати. —оц≥альним п≥знанн¤м можна було б вважати будь-що. ќднак ¤к д≥амат, так ≥ постпозитив≥зм м≥ст¤ть сильну тенденц≥ю до рел¤тив≥зац≥њ соц≥ального п≥знанн¤ через ≥сторизац≥ю його гносеолог≥њ, тобто у¤влень про його норми, принципи та критер≥њ. “аким чином у гносеолог≥њ сусп≥льствознавства XX ст. њњ нормативно-рац≥онал≥зуюча функц≥¤ п≥дпор¤дковуЇтьс¤ ≥сторично-реконструктивн≥й.

”св≥домлюючи так≥ крайн≥ гносеолог≥чн≥ позиц≥њ, сучасна теор≥¤ соц≥ального п≥знанн¤ намагаЇтьс¤ узгодити њх м≥ж собою, сформулювати њх синтез або умови можливост≥ њхньоњ конструктивноњ взаЇмод≥њ. ¬≥дбуваЇтьс¤ нелегкий пошук шл¤ху м≥ж —ц≥ллою абсолютизму й ’ар≥бдою рел¤тив≥зму. ≤ одним ≥з вар≥ант≥в такого шл¤ху пропонуЇтьс¤ концепц≥¤ когн≥тивного плюрал≥зму ¤к у¤вленн¤ про р≥вночинн≥сть, р≥вноправн≥сть, р≥внонеобх≥дн≥сть ≥ взаЇмодоповнюван≥сть ¤к р≥зноман≥тних когн≥тивних форм, так ≥ зм≥стовних опис≥в, що зд≥йснюютьс¤ в межах цих форм. Ќа зм≥ну опозиц≥њ "абсолютизм - рел¤тив≥зм" пропонуЇтьс¤ когн≥тивний плюрал≥зм.

ƒе можна, так би мовити, "емп≥рично" заф≥ксувати ¤вище когн≥-тивного плюрал≥зму? ѕерш за все, у галуз≥ ф≥лософських рефлекс≥й щодо науковоњ практики. —ьогодн≥ ≥снуЇ велика к≥льк≥сть ф≥лософсько-еп≥стемолог≥чних штуд≥й, ¤к≥ мають предметом свого анал≥зу р≥зноман≥тт¤ наукових п≥дход≥в, метод≥в, концепц≥й, теор≥й, парадигм, стил≥в мисленн¤, картин св≥ту, когн≥тивних традиц≥й, св≥тогл¤дних настанов, ц≥нн≥сних передумов, досл≥дницьких програм тощо. √оловним Ї те, що ц≥ ф≥лософськ≥ штуд≥њ мають на мет≥ продемонструвати (або й довести) р≥вноправн≥сть, несум≥рн≥сть, а отже й р≥внонеобх≥дн≥сть цих когн≥тивних форм. якщо одне досл≥дженн¤ певного сусп≥льного процесу зд≥йснюЇтьс¤ в позитив≥стськ≥й традиц≥њ, а ≥нше - в постмодерн≥стськ≥й, то немаЇ сенсу намагатис¤ з'¤сувати, ¤ке з цих досл≥джень ≥стинне або б≥льш адекватне чи евристично пр≥оритетне: вони ж бо належать р≥зним науковим традиц≥¤м, а в≥дтак обидв≥ "мають право на ≥снуванн¤".  ожне з досл≥джень маЇ "свою ≥стину", ≥ плюрал≥стичн≥сть ≥стини Ї не проблема, а перевага. якщо детерм≥н≥стський стиль мисленн¤ продукував одну соц≥альну теор≥ю, а синергетичний - ≥ншу, то ц≥ теор≥њ непор≥внюван≥, ≥ кожна з них Ї необх≥дною дл¤ повноц≥нного наукового процесу. ÷е й Ї ситуац≥¤ когн≥тивного плюрал≥зму, ¤ку намагаютьс¤ обірунтувати ≥ ¤к на¤вну (фактичну) тенденц≥ю розвитку соц≥альних наук, ≥ ¤к њхню нову норму.

ќчевидним симптомом плюрал≥стичност≥ сучасного способу мисленн¤ Ї сама необх≥дн≥сть - зокрема й у ц≥й статт≥ - робити застереженн¤ щодо власноњ теоретично-досл≥дницькоњ (у даному випадку -класичнонауковоњ) позиц≥њ. ћи вже не можемо соб≥ дозволити робити безумовно-категоричн≥ висновки на кшталт "автор неправий, бо..." чи "дана позиц≥¤ Ї помилковою, адже...". Ќав≥ть академ≥чно зор≥Їнтоване досл≥дженн¤ передбачаЇ ч≥тке застереженн¤ щодо своЇњ академ≥чност≥ ¤к такоњ п≥знавальноњ позиц≥њ, ¤ка не Ї всезагальною ≥ в принцип≥ визнаЇ певн≥ меж≥ власноњ компетенц≥њ. ¬ласне, вже усв≥домленн¤ класичност≥ класичною наукою, усв≥домленн¤ й ≥дентиф≥кац≥¤ наукою власних норм та ≥деал≥в унеможливлюЇ беззв≥тно-ун≥версал≥стськ≥ претенз≥њ на всезагальн≥сть.

” той же час плюрал≥стичн≥сть сучасного стилю мисленн¤ не зн≥маЇ в≥дпов≥дальност≥ з досл≥дника перед нормами та ≥деалами т≥Їњ парадигми, в ¤к≥й той працюЇ: множинн≥сть ≥деал≥в ще не означаЇ њхньоњ суц≥льноњ хибност≥. « ≥ншого боку, сучасна плюрал≥стична ситуац≥¤ не зобов'¤зуЇ дотримуватис¤ останн≥х, новомодних, "найсв≥ж≥ших", найб≥льш попул¤рних парадигм ≥ метатеор≥й. ” певному в≥дношенн≥ можна погодитись з ј. ¬оњним: "“ам, де немаЇ доказ≥в, пануЇ мода"3. јле в той же час плюрал≥зм передбачаЇ можлив≥сть в≥дмови в≥д критер≥њв модност≥ чи попул¤рност≥: ≥нша р≥ч, що "вс≥ ми люди", ≥ тому конформ≥зм завжди маЇ достатньо прихильник≥в.

ќтже сама мисленнЇва ситуац≥¤, в ¤к≥й ми знаходимо себе, коли розпочинаЇмо досл≥дженн¤ ≥ експл≥куЇмо власну теоретично-досл≥дницьку позиц≥ю, вже засв≥дчуЇ когн≥тивний плюрал≥зм ¤к на¤вну (що зовс≥м не обов'¤зково означаЇ "д≥йсну") ситуац≥ю. Ѕудь-¤к≥ судженн¤ та висновки ми зд≥йснюЇмо ≥з застереженн¤м щодо власноњ анал≥тичноњ перспективи, ≥ самим цим актом застереженн¤ в≥дмовл¤Їмос¤ в≥д ¤ких-небудь тверджень про д≥йсне бутт¤, взагал≥ про д≥йсн≥сть. —аме неможлив≥сть претендувати на знанн¤ про те, що "Ї в д≥йсност≥" (на кшталт: "такою Ї думка автора, але в д≥йсност≥...") означаЇ когн≥тивний плюрал≥зм сучасного мисленн¤ та п≥знанн¤.

«а таких обставин все-таки постаЇ проблема вибору м≥ж парадигмами, метатеор≥¤ми, когн≥тивними ≥деалами, концептами тощо. —итуац≥¤ когн≥тивного плюрал≥зму не передбачаЇ можливост≥ ун≥версальноњ методолог≥њ такого вибору. ћультиверсум когн≥тивних парадигм не м≥стить механ≥зму обірунтованого переходу в≥д одн≥Їњ парадигми до ≥ншоњ. "ћ≥ж" св≥тами р≥зних парадигм знаходитьс¤ своЇр≥дний "теоретичний вакуум": сюди не маЇ доступу св≥тло рефлекс≥њ... ¬≥дтак ми вимушен≥ квал≥ф≥кувати ц≥ парадигмальн≥ "про-св≥ти" ¤к прост≥р теоретичноњ свободи. Ќе зважаючи на усю метафоричн≥сть такоњ квал≥ф≥кац≥њ (адже можна було б надати б≥льш буквальну диск-рипц≥ю на кшталт "сфера теоретичноњ непрозорост≥" або "теоретичний прост≥р, ¤кий ще знаходитьс¤ за межами нашоњ компетенц≥њ"), вона нам видаЇтьс¤ найб≥льш евристичне багатою ≥ такою, що мусить бути сприйн¤тою - ¤к евристична метафора - ус≥ма парадигмами.

“аким чином, виб≥р м≥ж парадигмами соц≥ального п≥знанн¤ можна квал≥ф≥кувати ¤к "в≥льний". ÷е Ї досить-таки умовна квал≥ф≥кац≥¤, ¤ка у свою чергу також потребуЇ витлумаченн¤. ™дине, що можна сказати про цей "свободний виб≥р", це те, що в≥н не п≥ддаЇтьс¤ однозначн≥й рац≥онал≥зац≥њ, а в≥дтак перебуваЇ в дорефлексивн≥й сфер≥ досл≥дницькоњ д≥¤льност≥.

ќтже, когн≥тивний плюрал≥зм у контекст≥ проблеми сп≥вв≥дношенн¤ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ та реконструктивно-≥сторичноњ функц≥й гносеолог≥њ соц≥ального п≥знанн¤ намагаЇтьс¤ уникнути однозначного протиставленн¤ сущого й належного. ÷е не Ї редукц≥¤ належного до сущого (аполог≥¤ сущого) або сущого до належного (ан≥г≥л¤ц≥¤ сущого). ѕлюрал≥зм виходить з принципу взаЇмодоповнюваност≥ належного й сущого, нормативно-рац≥онал≥зуючоњ та реконструктивно-≥сторичноњ функц≥й гносеолог≥њ, а не њхнього протиставленн¤. Ќамагаючись в≥дтворити адекватний (а не свав≥льний) образ ≥стор≥њ розвитку соц≥ального п≥знанн¤, гносеолог≥¤ в той же час вимушена пост≥йно тримати в центр≥ уваги запитанн¤: у чому пол¤гаЇ науков≥сть науки, ≥стор≥¤ ¤коњ реконструюЇтьс¤? ≤накше кажучи, в чому те сп≥льне в нормах, ≥деалах ≥ критер≥¤х науки вс≥х час≥в ≥ сусп≥льств - те сп≥льне, що дозвол¤Ї вважати науку наукою? якщо ж гносеолог≥¤ намагаЇтьс¤ сформулювати безпосередньо "належне" науки, то в той же час вона мусить задаватис¤ запитанн¤м: ¤ку ≥сторичну реал≥зац≥ю отримала ц¤ "сутн≥сть" науки?

ѕрикладом такоњ взаЇмодоповнюваност≥ та взаЇмообумовленост≥ двох гносеолог≥чних функц≥й Ї концепц≥¤ соц≥окультурноњ обумовленост≥ соц≥ального п≥знанн¤ ≥з застосуванн¤м пост≥ндустр≥ал≥стськоњ модел≥ розвитку сусп≥льства4. ÷¤ концепц≥¤ пропонуЇ в≥дпов≥дь на питанн¤: ¤к в≥дбуваЇтьс¤ плюрал≥зац≥¤ соц≥ального п≥знанн¤? ѕлюрал≥зац≥¤ сусп≥льствознавства корелюЇ з плюрал≥зац≥Їю сусп≥льства; плюрал≥зац≥¤ теор≥њ - з плюрал≥зац≥Їю практики. “ак визначальним феноменом ≥ндустр≥ального сусп≥льства Ї машина, механ≥зм, тод≥ ¤к на пост≥ндустр≥альн≥й стад≥њ на передн≥й план виступаЇ феномен знанн¤, ≥нформац≥њ. ¬ ≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ машина була не просто п≥дірунт¤м ≥ндустр≥ального виробництва (на в≥дм≥ну в≥д традиц≥йно-рем≥сничого виробництва в до≥ндустр≥альному сусп≥льств≥), а й архетипом сприйн¤тт¤ д≥йсност≥ ¤к такоњ ≥, зокрема, соц≥альноњ д≥йсност≥. ” сусп≥льств≥ ≥ндустр≥альна св≥дом≥сть вбачала механ≥зм сп≥в≥снуванн¤ людей, ¤кий може ≥нод≥ псуватис¤, але в принцип≥ маЇ бути в робочому стан≥ ≥ нав≥ть п≥дл¤гати б≥льш чи менш радикальному вдосконаленню. ¬≥дпов≥дно, завданн¤ соц≥ального п≥знанн¤ визначалос¤ цим образом соц≥альноњ реальност≥: суб'Їкт соц≥ального п≥знанн¤ - це ≥нженер, що мусить оперативно й ефективно лагодити соц≥альний механ≥зм, а також проектувати б≥льш досконал≥ його модиф≥кац≥њ ≥ в≥днаходити економн≥ способи њх реал≥зац≥њ. ¬ажливою особлив≥стю ≥ндустр≥ального сусп≥льства в контекст≥ всеос¤жного значенн¤ феномена машини Ї сприйн¤тт¤ людини, людськоњ ≥ндив≥дуальност≥ ¤к складовоњ сусп≥льного механ≥зму, ¤ка йому безумовно п≥дпор¤дковуЇтьс¤, а в≥дтак не маЇ власного призначенн¤ та смислу. ѕри цьому ≥ндив≥дуальне майже повн≥стю асим≥люЇтьс¤ соц≥альним, а експлуатац≥¤, необмежений примус ≥ соц≥альне насильство ви¤вл¤ютьс¤ нормою сусп≥льного житт¤ на ≥ндустр≥альному етап≥ його розвитку.

” контекст≥ такоњ особливост≥ ≥ндустр≥ального сусп≥льства соц≥альне п≥знанн¤ виступаЇ не просто ≥деолог≥Їю, а централ≥зуючою, ≥нтегруючою, мон≥зуючою ≥деолог≥Їю. ќдним ≥з безумовних пр≥оритет≥в соц≥ального п≥знанн¤ ≥ндустр≥ального сусп≥льства Ї збереженн¤ цент-рованоњ координац≥њ соц≥ального механ≥зму, п≥дпор¤дкуванн¤ вс≥х його елемент≥в Їдиному орган≥зуючому центру та Їдин≥й функц≥њ. ‘ункц≥Їю Ї ≥ндустр≥альне виробництво, а центром - нац≥ональна держава. «розум≥ло, що соц≥альне п≥знанн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ методичним виробництвом державноњ ≥деолог≥њ ¤к ≥нтелектуального способу лег≥тимац≥њ всезагаль-ного соц≥ально-економ≥чного примусу. “ому мон≥зм ("центризм", "фундаментал≥зм") Ї обов'¤зковою характеристикою соц≥ального п≥знанн¤ в пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥. ќтже, антиплюрал≥стична спр¤мован≥сть соц≥ального п≥знанн¤ обумовлена централ≥стично-ун≥ф≥куючою спр¤мован≥стю пост≥ндустр≥ального соц≥уму.

ѕост≥ндустр≥альне сусп≥льство Ї в певному сенс≥ "протилежним" ≥ндустр≥альному. ‘еномен механ≥зму девальвуЇтьс¤ ≥ на його м≥сце приходить ц≥нн≥сть ≥нформац≥њ. ¬≥дтак маЇ м≥сце фрагментац≥¤ соц≥альноњ реальност≥, њњ плюрал≥зац≥њ, зб≥льшенн¤ ступен¤ внутр≥шньоњ р≥зноман≥тност≥. ¬≥дбуваЇтьс¤ ¤к культурна, так ≥ соц≥ально-пол≥тична децентрал≥зац≥¤, а в≥дтак ≥ зменшуЇтьс¤ тиск соц≥уму на ≥ндив≥да. —ама лог≥ка розвитку ≥ндустр≥ального виробництва веде до гуман≥зац≥њ соц≥альних в≥дносин, зростанн¤ значенн¤ "людського фактора". ¬иробництво нового знанн¤ ≥ оперативний пошук потр≥бноњ ≥нформац≥њ вимагаЇ особист≥сноњ зац≥кавленост≥ учасник≥в цього процесу, њхнього творчого п≥дходу. якщо машинн≥сть ≥ндустр≥ального сусп≥льства означала, кр≥м усього ≥ншого, пост≥йне перебуванн¤ у сфер≥ принципово в≥домого (тобто п≥знаного актуально чи потенц≥ально), то пост≥ндустр≥альне сусп≥льство ставить ≥ндив≥да перед необх≥дн≥стю мати справу з перманентною множинн≥стю св≥т≥в (життЇвих, культурних, соц≥альних, в≥ртуальних, ≥нформац≥йних тощо), ¤к≥ в принцип≥ не можуть бути п≥дведен≥ п≥д знаменник сп≥льного дл¤ вс≥х ”н≥версуму. “ака ситуац≥¤ в≥дносноњ "свободи в≥д в≥домого" зб≥льшуЇ ≥ндив≥дуальну свободу ≥ розчин¤Ї "сильн≥" соц≥альн≥ зв'¤зки та жорстк≥ рольов≥ в≥дносини. ≤ндив≥д усе б≥льшою м≥рою "в≥дв'¤зуЇтьс¤" в≥д ф≥ксованого м≥сц¤ в центрован≥й структур≥ соц≥альноњ системи, п≥двищуЇ потенц≥ал власноњ соц≥альноњ (та будь-¤коњ ≥ншоњ) моб≥льност≥, а тому саме сусп≥льство постаЇ все б≥льш аморфним ≥ динам≥чним: категор≥¤ "хаосу" починаЇ визначати велику к≥льк≥сть соц≥альних под≥й.

¬≥дпов≥дно зм≥нюЇтьс¤ також соц≥альне п≥знанн¤. ” ньому в≥дбуваютьс¤ не просто частков≥ корекц≥њ, а радикальна ц≥нн≥сно-когн≥тивна переор≥Їнтац≥¤. ћожна нав≥ть сказати, зм≥нюЇтьс¤, власне, сенс п≥знавальноњ активност≥ в галуз≥ сусп≥льствознавства. ѕерш за все, це виражаЇтьс¤ у в≥дмов≥ в≥д технократичного пафосу оволод≥нн¤ соц≥альною реальн≥стю, њњ уречевленн¤ та переконструюванн¤. —оц≥альне п≥знанн¤ втрачаЇ ≥нженерно-проектний п≥дх≥д до свого об'Їкта. якщо сусп≥льствознавство ≥ндустр≥ального пер≥оду принципово дистанц≥ю-валос¤ в≥д свого об'Їкта, тим самим утворюючи прост≥р дл¤ ≥нженерних ман≥пул¤ц≥й, п≥дкреслюючи об'Їктно-речеву самодостатн≥сть соц≥альноњ реальност≥, то соц≥альне п≥знанн¤ пост≥ндустр≥альноњ епохи в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д конструкторських претенз≥й на покращанн¤ та удосконаленн¤ соц≥уму. ÷¤ в≥дмова аргументуЇтьс¤ не лише поступовою гуман≥зац≥Їю сусп≥льства, що зменшуЇ актуальн≥сть спроб ц≥леспр¤мованого масштабного втручанн¤ в соц≥альне житт¤. «никненн¤ ≥нженерно-конструкторського сенсу соц≥ального п≥знанн¤ обірунтовуЇтьс¤ також переосмисленн¤м самоњ природи соц≥альноњ реальност≥. ќстанн¤ може бути п≥двладною дл¤ рац≥ональних проект≥в ≥ вдосконалень, лише будучи певною "зовн≥шньою" реальн≥стю - реальн≥стю речевою, тобто такою, в ¤к≥й стал≥сть ≥ стаб≥льн≥сть дом≥нуЇ над становленн¤м ≥ моб≥льн≥стю, а структура дом≥нуЇ над д≥¤льн≥стю.

—усп≥льствознавство пост≥ндустр≥ального пер≥оду звертаЇтьс¤ до соц≥уму ¤к реальност≥ перш за все "внутр≥шньоњ", великою м≥рою дорац≥ональноњ - недаремно в соц≥альних досл≥дженн¤х актуал≥зуютьс¤ категор≥њ "життЇвий св≥т", "суб'Їктивн≥сть" ≥ "повс¤кденн≥сть". ¬≥дбуваЇтьс¤ перех≥д в≥д "по¤снюючих" до "розум≥ючих" методик, ¤к≥ не потребують максимальноњ формал≥зац≥њ та точного вим≥рюванн¤. Ќекласичне соц≥альне п≥знанн¤ спр¤моване на ви¤вленн¤ не недосконалостей соц≥альноњ системи, ¤к≥ потр≥бно по¤снити та виправити, а на пошук, розум≥нн¤ та збереженн¤ усього розмањтт¤ ц≥нностей та смисл≥в багатом≥рного соц≥ального житт¤. ќсь чому дл¤ некласичного соц≥ального п≥знанн¤ стають особливо нагальними герменевтичн≥ та феноменолог≥чн≥ методики досл≥дженн¤. якщо герменевтика дозвол¤Ї ≥дентиф≥кувати соц≥альн≥ смисли ≥ "прочитувати" соц≥ально-суб'Їктивн≥ д≥њ, то феноменолог≥¤ опри¤внюЇ ц≥нн≥сно-культурний зм≥ст повс¤кденност≥ соц≥ального бутт¤.

¬ажливою особлив≥стю феноменолог≥чно-герменевтичноњ парадигми соц≥ального п≥знанн¤ Ї в≥дсутн≥сть мон≥стично-централ≥зуючоњ спр¤мованост≥ процесу досл≥дженн¤. “≥ чи ≥нш≥ фрагменти соц≥альноњ реальност≥ некласичне сусп≥льствознавство намагаЇтьс¤ в≥дтворювати в њхн≥х власних категор≥¤х ≥ контекстах, не нав'¤зуючи "правильний", всезагальний образ: "св≥т - не дещо Їдине, але дещо множинне, ≥ завданн¤ досл≥дника пол¤гаЇ в тому, щоб ≥дентиф≥кувати ¤кесь одне з багатьох р≥вноправних ≥ р≥вноц≥нних його стан≥в, наперед знаючи, що н≥¤ке заглибленн¤ в нього не спричинить в≥дкритт¤ й обгрунтуванн¤ всезагальноњ ун≥версальноњ ≥стини".

ќск≥льки в пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ принципово зм≥нюЇтьс¤ роль ≥ становище соц≥ального ≥ндив≥да - учасника соц≥ального процесу, ост≥льки соц≥альне п≥знанн¤ зазнаЇ аналог≥чних трансформац≥й. “≥Їю ж м≥рою, ¤к суб'Їктивний творчо-особист≥сний момент зростаЇ ≥ нав≥ть стаЇ визначальним в пост≥ндустр≥альному сусп≥льств≥, так ≥ в сусп≥льствознавств≥ суб'Їкт п≥знанн¤ все б≥льшою м≥рою визначаЇ спр¤муванн¤ та зм≥ст соц≥ального досл≥дженн¤. ќсобист≥сний виб≥р досл≥дника-сусп≥льствознавц¤ виходить з-п≥д преса всезагальних методолог≥чних настанов класичноњ науки ≥ перетворюЇтьс¤ на кардинальний фактор сусп≥льствознавчого процесу.

«модельован≥ в межах даноњ концепц≥њ зм≥н у соц≥альному п≥знанн≥ при переход≥ до пост≥ндустр≥ального св≥ту можна й потр≥бно квал≥ф≥кувати саме ¤к плюрал≥зац≥ю сусп≥льствознавства, ¤к кризу ≥деал≥в всезагальност≥ та фундаментал≥стськоњ рац≥ональност≥, ¤к формуванн¤ принципово в≥дм≥нноњ в≥д попередн≥х установки соц≥ального п≥знанн¤ на когн≥тивний плюрал≥зм. Ќамаганн¤ не дистанц≥юватис¤ та критикувати, а приймати та розум≥ти в≥дкриваЇ широк≥ можливост≥ дл¤ примноженн¤ та паралельного сп≥в≥снуванн¤ несп≥вставних ≥ взаЇмо-суперечливих "розум≥нь" та ≥нтерпретац≥й. ѕроголошена суб'Їктив≥за-ц≥¤ сусп≥льствознавства ставить результат соц≥ального досл≥дженн¤ в залежн≥сть не в≥д загальнозначущих правил еп≥стемолог≥чноњ практики, а в≥д ≥нтуњц≥й та передчутт≥в кожного окремого досл≥дника, в≥д його життЇвих настанов ≥ дорефлексивних упереджень. ¬≥дтак ел≥м≥нуЇтьс¤ сама претенз≥¤ соц≥ального п≥знанн¤ на загальнозначущ≥сть своњх результат≥в.

“ака реконструкц≥¤ ≥сторичного процесу взаЇмод≥њ способ≥в сусп≥льного бутт¤ та способ≥в соц≥ального п≥знанн¤ може викликати два типи запитань. ѕерший стосуЇтьс¤ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ функц≥њ гносеолог≥њ. якщо соц≥альне бутт¤ впливало на соц≥альне п≥знанн¤ певним чином, то ¤к оц≥нити такий вплив? „и вважати його прогресивним або хоча б нормальним, а чи в≥н в≥д≥грав негативну роль, спричинивши в≥дмову в≥д класичноњ п≥знавальноњ парадигми? ≤накше кажучи, ¤к наведена концепц≥¤ мусить коректувати нашу п≥знавальну практику: чи потр≥бно п≥дтримувати трансформац≥њ, що в≥дбуваютьс¤, а чи варто њх в≥дкинути?

ѕлюрал≥стична позиц≥¤ в даному випадку вбачаЇ свою перевагу в тому, що вона не передбачаЇ ≥мпл≥кац≥њ однозначних порад ≥ рекомендац≥й щодо реакц≥њ на описувану взаЇмод≥ю буттЇвих ≥ п≥знавальних форм. «а допомогою пост≥ндустр≥альноњ концепц≥њ розвитку цив≥л≥зац≥њ методолог-плюрал≥ст надаЇ певну можливу модель зазначеноњ взаЇмод≥њ ≥ тим самим розширюЇ можливост≥ сусп≥льствознавц¤ дл¤ усв≥домленн¤ та корекц≥њ своЇњ п≥знавальноњ практики. ≤накше кажучи, плюрал≥стична гносеолог≥¤ залишаЇ м≥сце дл¤ вибору самого сусп≥льствознавц¤. ≤ це Ї прив≥д не дл¤ незадоволенн¤, а радше дл¤ творчого розвитку й евристичних можливостей науковц¤. √носеолог≥чний плюрал≥зм уникаЇ ор≥Їнтац≥њ на методичне завуженн¤ п≥знавальноњ практики сусп≥льствознавц¤ ≥ надаЇ низку вар≥ант≥в норматив≥в-рац≥онал≥за-ц≥й, не бо¤чись такоњ багатовар≥антност≥. ” даному випадку багатова-р≥антн≥сть розвитку соц≥ального п≥знанн¤ корелюЇ з у¤вленн¤ми пробагатовар≥антн≥сть самого соц≥ального розвитку, можливостей його творчо-евристичних корекц≥й. Ќормативно-рац≥онал≥зуюча функц≥¤ гносеолог≥њ перестаЇ набувати бюрократично-патернал≥стського спр¤муванн¤ ≥ виходить ≥з багатовар≥антност≥ реал≥зац≥њ ≥сторично-реконструктивноњ функц≥њ.

ƒругий тип запитань стосуЇтьс¤ ≥сторично-реконструктивноњ функц≥њ гносеолог≥њ. «а ¤кими принципами ≥ в≥дпов≥дно до ¤ких ≥деал≥в було зд≥йснено наведену модель ≥сторичного розвитку соц≥ального п≥знанн¤? јдже сама ц¤ модель Ї продуктом соц≥ального п≥знанн¤, ≥, зважаючи на парадигмальн≥сть та плюрал≥стичн≥сть останнього, не може вважатис¤ "позапозиц≥йним", всезагальним.
≤сторична реконструкц≥¤ в межах плюрал≥стичноњ гносеолог≥њ сусп≥льствознавства, ¤к видно з прикладу пост≥ндустр≥альноњ концепц≥њ, визнаЇ свою г≥потетичн≥сть. Ќе можна зд≥йснити под≥бну реконструкц≥ю, виход¤чи одразу з ус≥х принцип≥в та ≥деал≥в соц≥ального п≥знанн¤. ќднак, обираючи певну узгоджену систему посилок, можна в≥дтворити певний вар≥ант ≥стор≥њ розвитку соц≥ального п≥знанн¤. ѕлюрал≥стична ≥сторична реконструкц≥¤ через в≥дсутн≥сть безпосередньоњ на¤вност≥ свого предмету зд≥йснюЇтьс¤ в перспектив≥ певного вар≥анту реал≥зац≥њ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ функц≥њ гносеолог≥њ. ћодел≥ "належного" дл¤ соц≥ального п≥знанн¤, знов-таки, не звужують, а розширюють ≥ впор¤дковують вар≥анти ≥сторичних реконструкц≥й гносеолог≥Їю процесу соц≥ального п≥знанн¤.

“аким чином, ми проанал≥зували проблему сп≥вв≥дношенн¤ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ й ≥сторично-реконструктивноњ функц≥й гносеолог≥њ соц≥ального п≥знанн¤ ≥ вар≥ант плюрал≥стичного вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми. ‘актична плюрал≥стичн≥сть сучасного способу мисленн¤ стимулюЇ соц≥альну гносеолог≥ю до такого сп≥вв≥дношенн¤ своњх функц≥й, за ¤кого контрпозиц≥¤ нормативно-рац≥онал≥зуючоњ й ≥сторично-реконструктивноњ функц≥й зм≥нюютьс¤ на њхнЇ взаЇмодопов-ненн¤ через феномен вар≥ативност≥, обумовленост≥ перспективою, плюрал≥зму. ѕроте потр≥бно визнати, що плюрал≥стичн≥ принципи взаЇмодоповнюваност≥ та багатом≥рност≥ потребують ще надто серйозного доопрацюванн¤, аби вони могли претендувати на посл≥довне позитивне вир≥шенн¤ гносеолог≥чних проблем.

 

¬се публикации философского клуба

 

Хостинг от uCoz