¬ статт≥ подаютьс¤ сучасн≥ у¤вленн¤ про зм≥ст парадигмальних трансформац≥й в соц≥альному п≥знанн≥, анал≥зуЇтьс¤ фундаментал≥зм ¤к спос≥б мисленн¤, пропонуЇтьс¤ дек≥лька специф≥чних форм реал≥зац≥њ фундаментал≥зму в сусп≥льствознавств≥, наводитьс¤ антифундаментал≥ська критика класичних настанов соц≥ального п≥знанн¤
«авданн¤м даноњ статт≥ Ї спроба з'¤сувати: а) в чому пол¤гаЇ
парадигмальний зсув в сучасному соц≥альному п≥знанн≥, б) що таке фундаментал≥зм
¤к спос≥б мисленн¤, в) ¤кими Ї специф≥чн≥ форми реал≥зац≥њ фундаментал≥зму
в сусп≥льствознавств≥, г) чим саме фундаментал≥ська настанова не задовольн¤Ї
сучасних потреб сусп≥льствознавства, д) в чому пол¤гаЇ пол≥фундаментал≥зм
¤к альтернатива класичн≥й парадигм≥ соц≥ального п≥знанн¤. ѕри цьому
в дан≥й статт≥ ми не ставимо за мету зд≥йсненн¤ усестороннього критичного
анал≥зу антифундаментал≥ських тенденц≥й сучасного сусп≥льствознавства,
хоча в такому анал≥з≥ Ї нагальна потреба. ѕод≥бний анал≥з передбачав
би попереднЇ моделюванн¤ б≥льш-менш ц≥л≥сноњ позитивноњ позиц≥њ антифундаментал≥зму,
¤ка була б внутр≥шньо узгодженою й посл≥довною в реал≥зац≥њ свого критичного
потенц≥алу. —пробою представити такий ц≥л≥сний погл¤д ≥ Ї завданн¤м
статт≥. Ћише п≥слю под≥бного тактичного прийн¤тт¤ антифундаментал≥зму
¤к методолог≥чноњ позиц≥њ Ї можливою його стратег≥чна критика ≥ з'¤суванн¤
глибинних п≥дстав антифундаментал≥зму.
Ќер≥дко можна почути думку про те, що на ф≥лософськ≥ питанн¤ однозначноњ
в≥дпов≥д≥ дати неможливо в принцип≥ [1]. ќднак до ¤коњ м≥ри ми можемо
в≥днести цей ф≥лософський потенц≥ал "в≥чного запитуванн¤"
до соц≥ального п≥знанн¤? ѕрот¤гом ≥стор≥њ представники соц≥ального п≥знанн¤
по р≥зному намагались уникнути ф≥лософського "комплексу г≥перрефлекс≥њ"
в своњх дисципл≥нах. ќднак розвиток будь-¤коњ науки передбачаЇ п≥двищенн¤
р≥вн¤ методолог≥чноњ рефлекс≥њ, що дозвол¤Ї п≥знанню б≥льш адекватно
реагувати на зм≥ни в об'Їкт≥ свого досл≥дженн¤, а також ефективн≥ше
вир≥шувати нов≥ практичн≥ задач≥ й сусп≥льн≥ проблеми. —ьогодн≥ под≥бн≥
методолог≥чн≥ штуд≥њ на теренах пострад¤нського сусп≥льствознавства
набувають глобальних за своњм значенн¤м масштаб≥в.
«агалом можна говорити саме про антифундаментал≥ську позиц≥ю в сучасн≥й
методолог≥њ соц≥ального п≥знанн¤. јнтифундаментал≥зм ¤к методолог≥чна
позиц≥¤ характеризуЇтьс¤ таким погл¤дом на сучасний стан сусп≥льствознавства,
при ¤кому останн¤ представл¤Їтьс¤ в глибок≥й криз≥, що обумовлено зм≥ною
парадигм наукового мисленн¤. ћаЇтьс¤ на уваз≥ перех≥д в≥д фундаментал≥ськоњ
до п≥л≥фундаментал≥ськоњ лог≥ки наукового п≥знанн¤ [2]. «окрема, стверджуЇтьс¤,
що фундаментал≥ським ≥деалом керувалось усе попереднЇ сусп≥льствознавство,
але в≥н, на переконанн¤ представник≥в антифундаментал≥зму, вичерпав
св≥й евристичний потенц≥ал ≥ тим самим втратив п≥дстави дл¤ претенз≥й
на ун≥версальне, монопол≥стичне значенн¤. ћетодологи антифундаментал≥зму
вважають, що сьогодн≥ формуЇтьс¤ нова мисленнЇва парадигма, ¤ка стосуЇтьс¤
не лише сусп≥льствознавства, а й усього наукового п≥знанн¤, - пол≥фундаментал≥зм.
—итуац≥¤ представл¤Їтьс¤ таким чином, що нин≥шн≥й парадигмальний зсув
не маЇ ≥сторичних аналог≥в ≥ Ї за своњм значенн¤м справжньою ≥нтелектуальною
революц≥Їю, зм≥ною в самому лог≥чному фундамент≥ мисленн¤. ѕро радикальн≥сть
оц≥нки нин≥шн≥х под≥й в методолог≥њ зокрема св≥дчать твердженн¤ на кшталт:
"св≥т, в ¤кому ≥стина одна, а заблуджень багато, зак≥нчив своЇ
≥снуванн¤" [3].
ќтже, в центр≥ сучасноњ ≥нтелектуальноњ революц≥њ знаходитьс¤ феномен
фундаментал≥зму, щодо ¤коњ антифундаментал≥зм Ї опозиц≥Їю, а пол≥фундаментал≥зм
- позитивною альтернативою. ўо ж таке фундаментал≥зм? ÷е пон¤тт¤ використовують
в сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥ в р≥зних контекстах ≥ значенн¤х. ћожна
говорити про рел≥г≥йний, етичний, лог≥чний, ф≥лософсько-еп≥стемолог≥чний
фундаментал≥зм. “ак рел≥г≥йний фундаментал≥зм Ї позиц≥Їю переконаност≥
в припустимост≥ силового наверненн¤. ≈тичний фундаментал≥зм Ї в≥рою
в можлив≥сть ≥ необх≥дн≥сть формуванн¤ у¤вленн¤ про ун≥версальне благо
≥ припустим≥сть накиданн¤ цього блага ус≥м ≥ншим. ‘≥лософсько-еп≥стемолог≥чний
фундаментал≥зм - це пошук де¤кого висх≥дного очевидного знанн¤, ¤ке
могло б обірунтувати подальший п≥знавальний процес ≥ гарантувати його
результатам повну достов≥рн≥сть. Ћог≥чний фундаментал≥зм Ї найширшим
вар≥антом фундаментал≥ського мисленн¤ ≥ передбачаЇ охопленн¤ Їдиною
теор≥Їю р≥зноман≥тного емп≥ричного зм≥сту, зведенн¤ його до закону,
принципу, "природи", базовоњ структури, субстанц≥њ, першоначала
тощо.
¬ той же час можливим Ї й ≥нше тлумаченн¤ пон¤тт¤ фундаментал≥зм, зокрема
вказаних його р≥зновид≥в. –ел≥г≥йний фундаментал≥з можна представити
¤к переконан≥сть у рел≥г≥йних ≥стинах ќдкровенн¤ ¤к одному-Їдиному орган≥зуючому
начал≥ людського житт¤ ≥ мисленн¤. ≈тичний фундаментал≥зм приписуЇ таке
ун≥версально-орган≥зуюче значенн¤ етичним ц≥нност¤м. ‘≥лософсько-еп≥стемолог≥чний
- певним ф≥лософським принципам. ј лог≥чний - правилам лог≥ки. ожен
≥ р≥зновид≥в претендуЇ на волод≥нн¤ "останньою ≥стиною" ≥
не припускаЇ правом≥рност≥ або й права на ≥снуванн¤ ≥ншоњ - альтернативноњ
- в≥дпов≥д≥ на питанн¤.
ƒва подан≥ тлумаченн¤ фундаментал≥зму не Ї суперечливими й доповнюють
одне одне. ѕри цьому неважко пом≥тити, що фундаментал≥зм маЇ безпосереднЇ
в≥дношенн¤ до таких настанов ¤к мон≥зм, абсолютизм, ун≥версал≥зм, редукц≥он≥зм.
”с≥ ц≥ пон¤тт¤ виступають ¤к "рамочн≥" щодо фундаментал≥зму
≥ ¤к певна Їдн≥сть конституюють специф≥чний спос≥б мисленн¤.
ќкрем≥ досл≥дники ≥нтерпретують фундаментал≥зм дуже широко - ¤к будь-¤ку
узагальнюючу операц≥ю, що претендуЇ на п≥знанн¤ сутност≥ чи закону.
"Ћог≥чний фундаментал≥зм виражаЇ собою сукупн≥сть р≥зноман≥тних
процедур та њхн≥х результат≥в, що пол¤гають в зведенн≥ емп≥ричного багатоман≥тт¤
(континууму ¤вищ, њхн≥х властивостей характеристик) до де¤кого виокремленого
дискретного фрагменту - њхнього "¤дра", в котрому, ¤к передбачаЇтьс¤,
пол¤гають найб≥льш суттЇв≥ ознаки ¤вища, пор¤док њх зм≥ни ≥ розвитку.
“ак утворюютьс¤ у¤вленн¤ про сутн≥сть, або природу ¤вищ, про висх≥дн≥
принципи, закони, базов≥ структури, субстанц≥њ, начала (першопочаток).
Ќаприклад, в предмет≥ ми узагальнюЇмо предмети де¤кого класу, виокремлюЇмо
в них сп≥льне, њхню сутн≥сну Їдн≥сть, в≥дсторонюючись в≥д њхн≥х ≥ндив≥дуальних
та видових в≥дм≥нностей" [4]. “ак витлумачений фундаментал≥зм ви¤вл¤Їтьс¤
базовою установкою лог≥чного, а тим б≥льше наукового мисленн¤ ≥ "складаЇ
одну з пров≥дних п≥дстав людського п≥знанн¤, характеризуЇ загальний
спос≥б формуванн¤ р≥зноман≥тних п≥знавальних засоб≥в" [5].
ќск≥льки нас ц≥кавить саме сусп≥льствознавство, то спробуЇмо в≥днайти
специф≥чн≥ форми вт≥ленн¤ фундаментал≥зму власне в ц≥й сфер≥. ѕершою
серед таких форм Ї ≥деолог≥¤. ѕроблема ≥деолог≥њ Ї надто складною, аби
тут њњ намагатись анал≥зувати в ц≥лому. ¬≥дм≥тимо лише те, що ≥деолог≥¤
нер≥дко виступаЇ ¤к передумовою соц≥ального досл≥дженн¤, так ≥ його
результатом. ѓњ можна розум≥ти ≥ ¤к стратег≥ю сусп≥льного розвитку,
≥ ¤к актуал≥зовану систему ц≥нностей, ≥ ¤к ц≥л≥сну систему знань про
бутт¤ ≥ сутн≥сть соц≥уму, ≥ ¤к образ належного майбутнього [6]. —пециф≥кою
≥деолог≥њ Ї њњ безпосередн≥й зв'¤зок з ≥нтересами соц≥ально-пол≥тичного
суб'Їкта (¤кий одночасно виступаЇ ≥ суб'Їктом п≥знанн¤), а також ≥ з
реальною сусп≥льно-пол≥тичною практикою. ≤деолог≥¤ спр¤мована на цю
практику, виходить з нењ ≥ маЇ в н≥й св≥й останн≥й критер≥й.
ћи можемо вважати ≥деолог≥ю специф≥чним про¤вом фундаментал≥зму в соц≥альному
п≥знанн≥ з дек≥лькох причин. ѕо-перше, вона претендуЇ на ц≥л≥сне в≥дображенн¤
сусп≥льного житт¤, його ≥деал≥в, норм, ц≥нностей, зрештою - природи
соц≥уму ¤к такого. ожна конкретна ≥деолог≥¤ хоч ≥ спираЇтьс¤ на певн≥
конкретн≥ - а в≥дтак партикул¤рн≥ - ≥нтереси, але експл≥куЇ њх на усе
сусп≥льство ≥ надаЇ њм абсолютного значенн¤ [7]. ѕо-друге, дл¤ обірунтуванн¤
своњх висх≥дних практичних ≥нтерес≥в ≥деолог≥¤ апелюЇ до таких абсолютизац≥й
¤к "ун≥версальн≥ ц≥нност≥", "людська природа", "належний
стан сусп≥льства", "≥сторичний прогрес" тощо. “обто в
межах ≥деолог≥њ виокремлюЇтьс¤ певний принцип, ¤кий мусить фундувати
усю систему ≥деолог≥чного знанн¤ ≥ нев≥дпов≥дн≥сть ¤кому квал≥ф≥куЇтьс¤
¤к рев≥з≥он≥зм, опортун≥зм, зрада, Їресь, "моральна нест≥йк≥сть"
≥ т.п. ѕо-третЇ, ≥деолог≥¤ м≥стить претенз≥ю не лише на ун≥версальне
баченн¤ соц≥ального св≥ту, але й на здатн≥сть до безпосереднього й всезагального
управл≥нн¤ соц≥ально-пол≥тичною практикою, на тотальну орган≥зац≥ю сусп≥льно-пол≥тичного
житт¤ [8]. ¬≥дтак ≥деолог≥¤ не просто пропонуЇ своњ концепти до розгл¤ду,
анал≥зу, обговоренн¤, критики, а вважаЇ њх вже "готовими до вжитку",
придатними виконувати ≥нтегративн≥ й ≥нш≥ функц≥њ. ѕо-четверте, ≥деолог≥¤
представл¤Ї себе умовою повноц≥нного функц≥онуванн¤ сусп≥льства [9].
“обто стверджуЇтьс¤, що соц≥альна система збер≥гаЇ ц≥л≥сн≥сть саме завд¤ки
де¤к≥й генеральн≥й ≥дењ, певн≥й сп≥льн≥й мет≥, сусп≥льному ≥деалов≥.
≤ншим специф≥чним про¤вом ≥деолог≥њ в сусп≥льствознавств≥ Ї утоп≥¤.
ƒе¤к≥ досл≥дники в≥днос¤ть утоп≥ю до ≥деолог≥њ ¤к один ≥з њњ р≥зновид≥в
[10]. ≤нш≥ протиставл¤ють утоп≥ю ¤к революц≥йне начало ≥деолог≥њ ¤к
началу консервативному [11]. “ак чи ≥накше, специф≥кою утоп≥њ Ї радикально-критичне
ставленн¤ до на¤вноњ соц≥альноњ практики аж до повного њњ запереченн¤.
”топ≥ю можна пов'¤зати з фундаментал≥змом в дек≥лькох в≥дношенн¤х. ѕо-перше,
в утоп≥њ актуал≥зуЇтьс¤ й г≥пертрофуЇтьс¤ момент Їдино-належного, що
породжуЇ тотально-н≥г≥л≥стичне ставленн¤ до д≥йсного. —в≥т на¤вного
ц≥лковито редукуЇтьс¤ до св≥ту належного ¤к його негатив. ѕо-друге,
на¤вна соц≥альна практика п≥ддаЇтьс¤ тотальн≥й категоричн≥й оц≥нц≥ "добро
- зло". ѕо-третЇ, оц≥нц≥ п≥ддаЇтьс¤ вс¤ соц≥альна практика в ц≥лому,
а не певн≥ њњ аспекти чи конкретн≥ соц≥ально-пол≥тичн≥ р≥шенн¤. ѕо-четверте,
значенн¤ соц≥ального устрою в утоп≥њ абсолютизуЇтьс¤. Ћюдина представл¤Їтьс¤
≥стотою, дл¤ ¤коњ певним чином впор¤дкований соц≥ум Ї достатньою умовою
реал≥зац≥њ њњ людськоњ сутност≥ [12].
Ќаступним специф≥чним про¤вом фундаментал≥зму в сусп≥льствознавств≥
Ї хол≥зм [13]. ÷е особлива установка соц≥ального досл≥дженн¤, ¤ка вимагаЇ
анал≥зувати соц≥альну реальн≥сть лише ¤к Їдине ц≥ле, ¤к "орган≥зм",
¤к тотальн≥сть. Ѕудь-¤ке знанн¤, що стосуЇтьс¤ ¤когось фрагменту соц≥ального
орган≥зму, не визнаЇтьс¤ значущим ≥ нав≥ть д≥йсним допоки воно не буде
¤кимось чином експл≥коване на всю соц≥альну ц≥л≥сн≥сть. “ут головною
ознакою зв'¤зку хол≥зму з фундаментал≥змом Ї припущенн¤ можливост≥ ≥
необх≥дност≥ дати повну ≥ завершену систему знанн¤ щодо сусп≥льства,
взагал≥ сформулювати ¤кусь глибинну фундаментальну сутн≥сть сусп≥льства,
його першопринцип або закон.
р≥м того можна специф≥чною дл¤ сусп≥льствознавства формою фундаментал≥зму
назвати ≥сторицизм [14]. ≤сторициський п≥дх≥д передбачаЇ ≥снуванн¤ невблаганного
законом≥рного руху ≥стор≥њ, можлив≥сть п≥знанн¤ закону цього руху ≥
необх≥дн≥сть сл≥дуванн¤ в соц≥альн≥й практиц≥ в≥дкритому об'Їктивно-≥сторичному
закону. “ут фундаментал≥зм реал≥зуЇтьс¤ через редукц≥ю свободи до "усв≥домленн¤
необх≥дност≥" (≥сторичноњ). “акож фундаментал≥ським Ї сам образ
≥сторичного процесу ¤к такого, що маЇ один законом≥рно-необх≥дний напр¤мок
розвитку. ‘ундаментал≥зуЇтьс¤ й ≥стор≥¤ ¤к наука, що редукуЇ ус≥ ≥сторичн≥
под≥њ до ≥сторичного закону ≥ вбачаЇ в ус≥х них його безпосередню чи
опосередковану реал≥зац≥ю.
—ам≥ по соб≥ назван≥ форми про¤ву фундаментал≥зму в сусп≥льствознавств≥,
здаЇтьс¤, не св≥дчать про власну хибн≥сть або недосконал≥сть. “ому правом≥рним
Ї запитанн¤: що ж спричин¤Ї в≥дмову в≥д фундаментал≥зму в соц≥альному
п≥знан≥? „им не влаштовуЇ фундаментал≥зм досл≥дник≥в? Ќа це можна дати
два вар≥анти в≥дпов≥д≥. ѕерша з них не Ї в≥дпов≥ддю у власному сенс≥
слова, бо не передбачаЇ можливост≥ "вир≥шувати" науковц¤м,
досл≥дникам, сусп≥льствознавц¤м, що њх влаштовуЇ, а що н≥. ѕарадигмальн≥
зм≥ни в≥дбуваютьс¤ не тому, що хтось виносить судженн¤ про непридатн≥сть,
обмежен≥сть або хибн≥сть на¤вноњ парадигми, а п≥сл¤ того конструюЇ ≥ншу,
б≥льш адекватну новим реальност¤м, потребам ≥ задачам. ѕ≥знавальний
процес при такому п≥дход≥ не характеризуЇтьс¤ ч≥тк≥стю ≥ однозначн≥стю
упор¤дкованоњ низки ц≥лерац≥ональних акт≥в, ¤к≥ можна було б ретроспективно
проанал≥зувати, сп≥вв≥днести з поставленими стратег≥чними п≥знавальними
ц≥л¤ми ≥ ви¤вити м≥ру сп≥впад≥нн¤ цих ц≥лей з дос¤гнутими результатами.
“акий глобальний багатом≥рний феномен ¤к соц≥альне п≥знанн¤ перебуваЇ
у простор≥ не лише ƒ≥¤льност≥, але й ультури ≥ ќсобистост≥ [15], а
кр≥м того маЇ власний час - ≤стор≥ю. —оц≥альне п≥знанн¤ Ї елементом
соц≥альноњ практики, обумовлене ц≥Їю практикою, а в≥дтак м≥стить комун≥кативний
≥ владний вим≥ри. –озум≥ючи усю багатор≥внев≥сть ≥ динам≥чн≥сть структури
сусп≥льствознавства, не можна редукувати його до запланованого продукту
автономного суб'Їкту п≥знанн¤, ¤к би широко ми не ≥нтерпретували останн≥й.
якщо ж заходить мова про парадигмальн≥ зм≥ни в соц≥альному п≥знанн≥,
то вони Ї швидше зсувом ан≥ж рев≥з≥Їю. ѕарадигма зм≥нюЇтьс¤ внасл≥док
соц≥окультурних трансформац≥й, ¤к≥ в≥дкривають дл¤ сусп≥льствознавства
нов≥ горизонти, ставл¤ть нов≥ проблеми, народжують нов≥ св≥ти. ѕричому
така залежн≥сть соц≥ального п≥знанн¤ в≥д соц≥альних, культурних, комун≥кативних
практик Ї не виключенн¤м або "хворобою", "слабк≥стю",
"дурною звичкою", непосл≥довн≥стю сусп≥льствознавства ≥ його
представник≥в. —оц≥окультурна обумовлен≥сть соц≥ального п≥знанн¤ Ї орган≥чною
умовою його продуктивного функц≥онуванн¤ ≥ розвитку; вона стимулюЇ й
спр¤мовуЇ сусп≥льствознавство, забезпечуЇ йому "життЇв≥сть"
≥ зм≥стовну значущ≥сть, не даючи герметизуватись в панцир≥ власних кваз≥проблем.
¬ цьому контекст≥ парадигмальний зсув Ї под≥Їю в першу чергу соц≥окультурною,
а вже пот≥м - науковою чи гносеолог≥чною. ¬≥дмова в≥д фундаментал≥ськоњ
парадигми може сприйматись ¤к еп≥стемолог≥чне ¤вище, проте його причини
Ї соц≥окультурними. ј це означаЇ, що вони Ї "непрозорими"
дл¤ когн≥тивного суб'Їкта ≥ не можуть бути ч≥тко сформульован≥. јдже
соц≥окультурне середовище ¤к таке Ї "машиною розум≥нн¤", ≥
немаЇ чим саму цю "машину" про≥нтерпретувати, "висв≥тлити"
[16].
ƒругим вар≥антом в≥дпов≥д≥ на питанн¤ щодо причин зм≥ни парадигм в соц≥альному
п≥знанн≥ Ї певний комплекс рац≥ональноњ аргументац≥њ, що виокремлюЇ
певн≥ моменти на¤вноњ парадигми ≥ оц≥нюЇ њх ¤к негативн≥, тобто ¤к так≥,
що Ї достатньою п≥дставою дл¤ в≥дмови в≥д ц≥Їњ парадигми. «окрема, дуже
часто представники антифундаментал≥зму вказують на конфронтац≥йний потенц≥ал
фундаментал≥ського мисленн¤ [17], що прот¤гом ≥стор≥њ пост≥йно реал≥зувавс¤
у р≥зних формах соц≥ального насильства. ≤деолог≥¤ ¤к система ≥дей ≥
настанов за самою своЇю природою спр¤мована на певну стаб≥л≥зац≥ю через
обмеженн¤ людського мисленн¤, бажань, д≥¤льност≥. ≤деолог≥¤ Ї таким
феноменом сусп≥льного житт¤, в ¤кому ≥ндив≥дуальне повн≥стю п≥дпор¤дковуЇтьс¤
соц≥альному, ≥ людина опин¤Їтьс¤ "нос≥Їм" певних ≥дей та ≥деал≥в
[18]. Ќатом≥сть утоп≥¤ робить з людини солдата в боротьб≥ з на¤вним
соц≥альним пор¤дком, а утоп≥чн≥ ≥деали ¤к "правильн≥ в≥дпов≥д≥"
на "в≥чн≥ питанн¤" припускають найрадикальн≥ш≥ засоби њхнього
зд≥йсненн¤, включно з "л≥кв≥дац≥Їю ворог≥в всезагального щаст¤".
”топ≥¤ завжди розколюЇ сусп≥льство на своњх ≥ чужих. ¬она Ї принциповою
в≥дмовою в≥д пошуку сп≥льноњ (в≥дм≥нноњ в≥д власноњ) мови. ’ол≥зм також
м≥стить г≥пертроф≥ю континуальност≥ соц≥ального начала за рахунок дискретност≥
≥ндив≥дуального. оли людина отримуЇ статус "кл≥тинки" сусп≥льного
орган≥зму ≥ над≥л¤Їтьс¤ призначенн¤м служ≥нн¤ ÷≥лому, то свобода редукуЇтьс¤
до всезагальноњ необх≥дност≥. “им самим консервуЇтьс¤ конфл≥кт м≥ж сусп≥льством
¤к ц≥лим ≥ окремими соц≥альними ≥нститутами, а також м≥ж цими обома
≥ окремою людиною. ≤сторицизм Ї най¤скрав≥шим прикладом редукц≥њ свободи
до усв≥домленоњ ≥сторичноњ необх≥дност≥. «акон ≥сторичного розвитку
лег≥тимуЇ необмежений примус щодо "несв≥домих" щодо цього
закону або "зловмисних" щодо нього.
“аким чином ус≥ перел≥чен≥ форми вт≥ленн¤ фундаментал≥зму в соц≥альному
п≥знанн≥ провокують протисто¤нн¤, конфл≥кти ≥ насильство в реальн≥й
соц≥ально-пол≥тичн≥й практиц≥. «давалос¤ б, альтернативою, що заслуговуЇ
на увагу, може бути д≥алектика, д≥алектичний спос≥б мисленн¤. јдже тут
протилежност≥ берутьс¤ не абстрактно, а в процес≥ њхньоњ взаЇмод≥њ ≥
взаЇмозалежност≥. ќднак антифундаментал≥зм квал≥ф≥куЇ й д≥алектику ¤к
конфронтац≥йну лог≥ку [19]. —тверджуЇтьс¤, що в межах д≥алектики √егел¤
були об'Їктивован≥ т≥ суперечност≥ мисленн¤, ¤к≥ у анта ≥ще вельми
коректно сформульован≥ ¤к антином≥њ чистого розуму. ¬ марксиськ≥й д≥алектиц≥
у куп≥ з принципом матер≥альноњ Їдност≥ св≥ту боротьбу суперечностей
було визнано ун≥версальним принципом розвитку, а в≥дтак лег≥тимовано
класову боротьбу ≥ диктатуру пролетар≥ату. р≥м того, в матер≥ал≥стичн≥й
д≥алектиц≥ наголошуЇтьс¤ не просто Їдн≥сть, а й тотожн≥сть суперечностей:
"ƒ≥алектика Ї вченн¤ про те, ¤к можуть бути ≥ ¤к бувають (¤к стають)
тотожними протилежност≥" (Ћен≥н). ¬ такому п≥дход≥ кожна з протилежних
стор≥н не маЇ власноњ сутност≥, але м≥стить њњ в д≥алектичн≥й Їдност≥:
сама категор≥¤ сутност≥ витлумачуЇтьс¤ через суперечн≥сть ¤к саморух
матер≥њ. ѕопри це загальнов≥домими Ї детерм≥н≥стичн≥ тенденц≥њ в д≥алектичному
матер≥ал≥зм≥, коли одна ≥з пари протилежних категор≥й квал≥ф≥кувалась
¤к первинна, визначальна, а ≥нша - ¤к п≥дпор¤дкована, залежна, хоча
й "в≥дносно самост≥йна". ¬ласне, формулюванн¤ "основного
питанн¤ ф≥лософ≥њ" в д≥амат≥ спр¤моване на з'¤суванн¤ ун≥версальноњ
детерм≥нац≥њ. “ак≥ особливост≥ д≥алектичного мисленн¤ здатн≥ стимулювати
¤к революц≥йн≥сть практики, так ≥ њњ консервац≥ю: в залежност≥ в≥д пол≥тичноњ
кон'юнктури, - але в обох випадках м≥ститьс¤ конфронтац≥йна спр¤мован≥сть
д≥алектичноњ лог≥ки.
ќкр≥м етичноњ контраргументац≥њ антифундаментал≥зм висуваЇ й суто лог≥чн≥
претенз≥њ до класичноњ парадигми соц≥ального п≥знанн¤. ћи вже говорили
про д≥алектичне ототожненн¤ протилежностей. ÷е ототожненн¤ квал≥ф≥куЇтьс¤
антифундаментал≥змом ¤к в≥дмова в≥д повноц≥нного п≥знанн¤ кожноњ з стор≥н,
¤ка маЇ власну сутн≥сть. ÷е ж стосуЇтьс¤ ≥ редукц≥њ одн≥Їњ ≥з стор≥н
протилежностей до ≥ншоњ, коли п≥дпор¤дковану протилежн≥сть ми вимушен≥
розум≥ти лише ¤к про¤в головноњ. ¬ обох випадках х≥д д≥алектичного мисленн¤
унеможливлюЇ самост≥йн≥сть, сам≥сть предмету п≥знанн¤, ел≥м≥нуЇ його
сутн≥сть, ≥ тим самим обмежуЇ п≥знавальн≥ можливост≥ досл≥дника.
“акож антифундаментал≥сти формулюють низку задач, ¤к≥, за њхн≥м переконанн¤м,
не можуть бути вир≥шен≥ в межах фундаментал≥ськоњ парадигми ≥ потребують
новоњ методолог≥њ соц≥ального п≥знанн¤. ÷≥ задач≥ так≥: "забезпечити
орган≥зац≥ю д≥алогу б≥льш високого р≥вн¤ м≥ж альтернативними концепц≥¤ми,
св≥тогл¤дами, в тому числ≥ рел≥г≥йними, культурами ≥ цив≥л≥зац≥¤ми...;
розкривати технолог≥њ дос¤гненн¤ консенсусу ≥ компром≥с≥в в дискус≥¤х,
суперечках, сутичках, особливо конфронтац≥йного характеру; обмежувати
можливост≥ конфронтац≥йноњ лог≥ки, ¤ка виражаЇ непримереннн≥сть пол¤рних
позиц≥й в нац≥ональних в≥дносинах, м≥жнародних справах ≥ т.п."
[20].
≈тичн≥ й лог≥чн≥ антифундаментал≥ськ≥ аргументи - ¤к в≥дпов≥дь на питанн¤
про причини парадигмального зсуву - можна сприймати не ¤к протилежн≥сть,
а ¤к лог≥чне продовженн¤ концепц≥њ соц≥окультурноњ обумовленост≥, поза¤к
сам≥ по соб≥ ц≥ аргументи мають вельми недостатню силу. ≤ тод≥ постаЇ
запитанн¤, що ж собою ¤вл¤Ї пол≥фундаментал≥зм ¤к позитивно-зм≥стовна
альтернатива фундаментал≥зму?
јнтифундаментал≥сти наголошують, що новий спос≥б мисленн¤ - на засадах
пол≥фундаментал≥зму - ще перебуваЇ в початков≥й стад≥њ формуванн¤, ≥
Ї змога говорити лише про де¤к≥ його визначальн≥ риси. ƒвома найголовн≥шими
з них Ї принцип багатом≥рност≥ ≥ принцип доповнюваност≥. атегор≥¤ багатом≥рност≥
стосуЇтьс¤ перш за все самого об'Їкту, реальност≥. ќстанн¤ ¤к предмет
мисленн¤ ≥ п≥знанн¤ може мати не одну, а дек≥лька сутностей. ” зв'¤зку
з цим де¤к≥ методологи пропонують використовувати категор≥ю "≥постась"
(в≥д гр. "сутн≥сть") ≥ "складна ≥постась"[21]. "Ѕагатом≥рний
об'Їкт Ї пол≥фундаментальним, тобто характеризуЇтьс¤ р≥зними сутн≥сними
вим≥рами, в певному сенс≥ це - "неодносутн≥сний об'Їкт" "
[22]. “ак соц≥альне й ≥ндив≥дуальне справд≥ орган≥чно пов'¤зан≥ ≥ взаЇмод≥ють
м≥ж собою. ѕроте кожна з цих категор≥й представл¤Ї "р≥зну систему
пон¤ть, кожна з ¤ких спираЇтьс¤ на своњ висх≥дн≥ принципи" [23].
—усп≥льне житт¤ передбачаЇ ¤к своњ обов'¤зков≥ моменти (сутност≥, ≥постас≥)
≥ соц≥альне, ≥ ≥ндив≥дуальне. «ам≥сть кожноњ з цих сутностей потребуЇ
окремого п≥дходу, ≥ неприпустимо протиставл¤ти ц≥ сутност≥ ¤к альтернативу,
що вимагаЇ зробити виб≥р на користь одн≥Їњ з них. ≤накше кажучи, м≥ж
даними категор≥¤ми ≥снуЇ в≥дношенн¤ корел¤ц≥њ, а не детерм≥нац≥њ. якщо
ж притримуватись фундаментал≥ськоњ парадигми, то не вдастьс¤ уникнути
редукц≥њ ≥ндив≥дуального до соц≥ального (що може бути п≥дставою дл¤
тотал≥тарноњ практики), або навпаки (що може призвести до соц≥ального
н≥г≥л≥зму й руйнуванн¤м сусп≥льноњ системи).
“е ж саме потр≥бно мати на уваз≥, коли зд≥йснюЇтьс¤ анал≥з сусп≥льства
¤к такого. як матер≥ально-буттЇве, так ≥ ≥деально-св≥дом≥сне начало
в ньому мають сутн≥сне значенн¤ ≥ неправом≥рними були б спроби "вибору"
м≥ж ними, встановленн¤ "пр≥оритету". “ак≥ теоретичн≥ кроки
просто закривають можлив≥сть дл¤ повноц≥нного розум≥нн¤ предмету соц≥ального
п≥знанн¤ ≥ в подальшому призвод¤ть до суттЇвих перекручень ¤к в соц≥альн≥й
теор≥њ, так ≥ в сусп≥льн≥й практиц≥.
ѕроблема сп≥вв≥дношенн¤ свободи й необх≥дност≥ в процес≥
анал≥зу ≥стор≥њ, конкретних ≥сторичних под≥й також мусить враховувати
"неодносутн≥сн≥сть", "складно≥постасн≥сть", багатом≥рн≥сть
свого предмету. Ќеприпустимим Ї представленн¤ його ¤к поступального
механ≥чного процесу "житт¤ народ≥в" або сукупн≥сть в≥льних
вчинк≥в "видатних особистостей".
Ѕагатом≥рн≥сть св≥ту обумовлюЇ й багатом≥рн≥сть
≥знанн¤, що виражаЇтьс¤ в принцип≥ доповнюваност≥. ќстанн≥й
припускаЇ р≥зноман≥тн≥сть систем пон¤ть, кожна з ¤ких Ї автономною ≥
не може бути зведеною до принцип≥в ≥ншоњ системи або виведена з них
[24]. ¬перше цей принцип було сформульовано в ф≥зиц≥ Ќ.Ѕором стосовно
в контекст≥ проблеми сп≥вв≥дношенн¤ корпускул¤рноњ й хвильовоњ теор≥й
св≥тла. јле згодом антифундаментал≥зм надав цьому принципов≥ загальнонауковий
статус. ќписи певноњ багатом≥рноњ реальност≥, що зд≥йснюютьс¤ на баз≥
р≥зних пон¤ттЇвих систем не перебувають ≥ не можуть перебувати в лог≥чному
взаЇмозв'¤зку, тобто Ї непоЇднуваними, несум≥сними [25]. ¬ той же час
вони доповнюють одне одне ≥ потребують такого доповненн¤, под≥бно до
р≥зних перспектив (хоча це не зовс≥м коректне пор≥вн¤нн¤). ќписи, що
доповнюють одне одне, можуть виконувати в≥дм≥нн≥ функц≥њ й використовуватись
у р≥зних п≥знавальних задачах. “ака внутр≥шньоконцептуальна диференц≥ац≥¤
дозвол¤Ї соц≥альному п≥знанню бути б≥льш гнучким ≥ адекватно реагувати
на найменш≥ зм≥ни в об'Їкт≥ сусп≥льствознавства.
“аким чином ми проанал≥зували особливост≥ методолог≥чного усв≥домленн¤
парадигмального зсуву в сучасному соц≥альному п≥знанн≥ ≥ ор≥Їнтирах
наукового мисленн¤ ¤к такого. ѕри вс≥й розр≥зненост≥, невизначеност≥
≥ недостатн≥й сформованост≥ антифундаментал≥зму ¤к критичноњ позиц≥њ
в сучасн≥й методолог≥њ соц≥ального п≥знанн¤, ц¤ позиц≥¤ все б≥льшою
м≥рою визначаЇ форватор сучасноњ сусп≥льствознавчоњ думки, розкриваЇ
перед нею ран≥ше неусв≥домлюван≥ проблеми, дозвол¤Ї збагнути глибинн≥
п≥дстави класичноњ п≥знавальноњ установки ≥ перев≥рити њх на в≥дпов≥дн≥сть
сучасним вимогам соц≥альноњ практики.
1. «окрема посл≥довним прихильником ц≥Їњ позиц≥њ був ≤.
Ѕерл≥н. ƒив., напр., його статтю в "¬опросы философи". 1999,
є5.
2. “ут ≥ дал≥ ми великою м≥рою спиратимемос¤ на статтю ¬.јлтухова "—мена
парадигм и формирование новой методологии (попытка обзора дискуссии)"
// "ќбщественные науки и современность". 1993, є1.
3. ‘ормулюванн¤ в≥домого досл≥дника методолог≥њ сусп≥льствознавства ¬.√.‘едотовоњ.
ƒив., напр., њњ матер≥ал в ж-л≥ "ќбщественные науки и современность".
!992, є 4.
4. ¬.јлтухов "—мена парадигм и формирование новой методологии (попытка
обзора дискуссии)" // "ќбщественные науки и современность".
1993, є1, с.92.
5. ¬.јлтухов, там само.
6. ƒив. ѕ.—.√уревич "—оциальна¤ мифологи¤". ћ., 1983, с.13,
зокрема його посиланн¤ на .—амнера: Sumner C. Reading ideologies. L.,
1979.
7. ¬ контекст≥ тотал≥зац≥њ партикул¤рних ≥нтерес≥в .ћангеймом розроблено
пон¤тт¤ "тотальна ≥деолог≥¤". ƒив. .ћанхейм "ƒиагноз нашего
времени". ћ., 1994, с.56.
8. «даЇтьс¤, найб≥льш вираженим цей момент представлено саме в марксиськ≥й
традиц≥њ анал≥зу ≥деолог≥њ.
9. —ол≥даризуюча функц≥¤ ≥деолог≥њ опрацьована у ƒюркгейма. ƒив. Ё.ƒюркгейм.
ќ разделении общественного труда. ћетод социологии. ћ., 1991.
10. «окрема, ≥деолог≥чн≥сть утоп≥чноњ св≥домост≥ наголошуЇтьс¤ в марксиськ≥й
традиц≥њ.
11. ƒив. ч≥тке протиставленн¤ ≥деолог≥њ й утоп≥њ в контекст≥ опозиц≥њ
"революц≥йн≥сть - консервативн≥сть" у ћангейма: .ћангейм, там
само, с. 52-95.
12. ритика абсолютизац≥њ значенн¤ соц≥альних умов в утоп≥чн≥й св≥домост≥
дуже гостро ≥ всесторонньо проводилась в межах рос≥йськоњ рел≥г≥йноњ ф≥лософ≥њ:
ћ.Ѕерд¤Їв, √.‘едотов, Ћ.‘ранк й ≥н.
13. ƒив. .ѕоппер "«лиденн≥сть ≥сторицизму". ., 1994., зокрема
с. 41-44, 97-114, де прид≥л¤Їтьс¤ особлива увага рол≥ хол≥зму в соц≥альних
науках.
14. р≥м вказаноњ вище роботи ѕоппера також проблема ≥сторицизму детально
анал≥зуЇтьс¤ в сусп≥льно-≥сторичному контекст≥ в двотомнику: .ѕоппер.
ќткрытое общество и его враги. ћ., 1992.
15. ÷¤ категор≥альна тр≥ада розробл¤Їтьс¤ у –оз≥на: див., напр., його
матер≥ал в "ќбщественные науки и современность", 2000, є4.
16. ƒив. концепц≥ю "трет≥х речей" у ћ.ћамардашв≥л≥ " лассический
и неклассический идеалы рациональности". ћ., 1994., зокрема с.56-80.
17. ќсобливу увагу цьому прид≥л¤Ї ¬.јлтухов у вказан≥й статт≥.
18. ритика ун≥ф≥куючоњ функц≥њ ≥деолог≥њ в котекст≥ владних ≥мпл≥кац≥й
в структур≥ мови й дискурсу одним з перших розробл¤в –.Ѕарт. ƒив. –.Ѕарт.
»збранные работы. ћ., 1994., зокрема с. 545-574.
19. ¬.јлтухов, там само, с.93.
20. “ам само, с.100.
21. “ам само, с.94, 98.
22. “ам само, с.94.
23. “ам само, с.99.
24. “ам само.
25. “ам само, с.94.
¬се публикации философского клуба