“ерм≥нолог≥¤:
· ¬лада Ќасильство ѕримус ѕануван¤ ќбмеженн¤ ¬сезагальн≥сть ¬≥дчуженн¤
Ѕайдуж≥сть ћораль
· —усп≥льство ≤ндив≥д
· «нак —тереотип ѕравило ћова ћовленн¤ “екст ƒискурс ѕисьмо
· —вобода —праведлив≥сть
“ема: —п≥вв≥дношенн¤ соц≥ального та ≥ндив≥дуального, сусп≥льства та людини.
ѕопередники:
· ћаркс (≥деолог≥¤ ¤к хибна св≥дом≥сть)
· ƒюркгейм (категор≥њ ¤к колективн≥ у¤вленн¤ на служб≥ у соц≥альноњ сол≥дарност≥)
· ћангейм (мисленн¤ ≥ мова ¤к ≥нструмент колективноњ д≥¤льност≥ ≥ межколективноњ
боротьби за владу)
· ќртега-≥-√ассет (мова ¤к найголовн≥ший "соц≥альний факт")
· ’оркхаймер ≥ јдорно (мова ¤к "згорнута" соц≥альна ≥стор≥¤,
¤к в≥дображенн¤ ≥сторичноњ перманентност≥ соц≥ального насильства)
· ћаркузе (операц≥онал≥зац≥¤ мови ¤к парал≥ч перед на¤вн≥стю, ¤к консорвац≥¤
умов дл¤ ман≥пул¤ц≥њ масовою св≥дом≥стю)
· ’абермас (мова ¤к трансцендентальний потенц≥ал сусп≥льного консенсусу,
¤к ≥нструмент нейтрал≥зац≥њ соц≥ального насильства)
–озгорнутий виклад: Ѕарт розгортаЇ свою сем≥отичну ф≥лософ≥ю
на матер≥ал≥ ¤к культуролог≥њ, так ≥ л≥тературноњ критики. ¬ цьому в≥дношенн≥
дл¤ нашого анал≥зу в≥н Ї ц≥кавим ¤к мислитель, що маЇ справу саме з соц≥окультурною
реальн≥стю, а не лише з раф≥нованими когн≥тивними формами (наукою в њњ
лог≥чн≥й чи ≥сторичн≥й ≥постас≥). “обто Ѕарт займаЇтьс¤ ¤к безпосередньо
сусп≥льством ≥ культурою, так ≥ такими формами ос¤гненн¤ цих реальностей,
¤к л≥тература, л≥тературознавство, л≥нгв≥стика, сем≥отика, герменевтика,
соц≥олог≥¤ культури, анал≥з форм сусп≥льноњ св≥домост≥. “ак чи ≥накше,
центральними дл¤ Ѕарта завжди залишались категор≥њ "мова" й
"текст". “акож важливе м≥сце в творчост≥ Ѕарта пос≥дають категор≥њ
"знак", "сруктура", "влада", "л≥тература",
"конотац≥¤", "м≥ф", "≥деолог≥¤", "≥стор≥¤",
"розум≥нн¤".
¬ творчост≥ Ѕарта можна виокремити три пер≥оди: доструктурал≥ський, структурал≥ський
та постструктурал≥ський пер≥оди ( ос 3). ѕрот¤гом першого пер≥оду Ѕарт
займав викривальницьку позиц≥ю щодо м≥фолог≥чних форм буденноњ св≥домост≥.
¬ другому пер≥од≥ ф≥лософ в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д "розв≥нчуванн¤"
¤к специф≥чноњ романтично-науковоњ (сц≥Їнтисько-просв≥тницькоњ) практики
≥ займаЇтьс¤ нейтральним анал≥зом множинност≥ стуктур ("топос≥в"),
що вичленовуютьс¤ з текст≥в ≥ класиф≥куютьс¤ за певними принципами. “рет≥й
пер≥од творчост≥ Ѕарта закладаЇ ф≥лософське п≥дгрунт¤ постмодерн≥зму ≥
характеризуЇтьс¤ обгрунтуванн¤м сем≥отики ≥ л≥тератури ¤к способу уникенн¤
влади мови над людиною.
« самого початку займаючись проблемами сем≥отики ¤к науки про знаки, Ѕарт
досл≥джуЇ феномен прихованих, непр¤мих значень ("конотац≥й), що "паразитують"
на денотатах, до ¤ких безпосередньо в≥дсилаЇ знак. “обто Ѕартом (у в≥дпов≥дност≥
до сем≥олог≥чноњ позиц≥њ —оссюра) передбачаЇтьс¤ ≥снуванн¤ ч≥тко ф≥ксованоњ
в≥дпов≥дност≥ м≥ж знаком ≥ значенн¤м, ¤ка пост≥йно "забруднюЇтьс¤"
додатковими - соц≥ально нав'¤зуваними - смислами, стереотипами, алюз≥¤ми,
нат¤ками, емоц≥йними образами, бажанн¤ми, рекомендац≥¤ми.
¬ соц≥окультурн≥й сфер≥ буденноњ св≥домост≥ ц≥ конотативн≥ значенн¤ Ѕарт
називаЇ "м≥фолог≥¤ми", головною функц≥Їю ¤ких Ї зд≥йсненн¤ прихованого
владного примусу сусп≥льства над ≥ндив≥дом. ќстанн≥й просто вимушений
послуговуватись т≥Їю специф≥чною мовою (Ѕарт њњ називаЇ "соц≥олект"),
в ¤к≥й в≥н себе в≥днаходить de facto. ћножинн≥сть соц≥олект≥в унеможливюЇ
чистоту ун≥версального м≥жлюдського розум≥нн¤, а в≥дтак залишаЇ людей
в полон≥ св≥ту, де пануЇ примус ≥ насильство. ѕол≥значн≥сть мови (≥ кожного
знаку зокрема) в ц≥й ситуац≥њ в≥д≥граЇ роль необх≥дноњ умови дл¤ т≥Їњ
м≥ри нерозум≥нн¤, ¤ка гарантуЇ прихован≥сть (непрозор≥сть) зд≥йсненн¤
соц≥окультурного насильства. ¬≥дпов≥дно своњм завданн¤м Ѕарт вбачаЇ не
протиставленн¤ одн≥й м≥фолог≥њ (≥деолог≥њ) ≥ншу - "правильну",
а невпинне "розгвинчуванн¤" (терм≥н Ѕарта) будь-¤кого ≥деолог≥чного
конструкту, демонстрац≥ю того, ¤к в≥н влаштований, його "зворотньоњ
сторони".
‘≥лософ≥¤ Ѕарта структурал≥ського пер≥оду переходить в≥д анал≥зу знаку
до вивченн¤ знаковоњ системи - структури. ѕредметом досл≥дженн¤ й в≥дпов≥дноњ
класиф≥кац≥њ стають структури ¤к текст≥в, зокрема л≥тературних твор≥в,
стил≥в, жанр≥в, так ≥ соц≥окультурних утворень, комплекс≥в ≥сторичноњ
св≥домост≥. ‘еномен конотативност≥ тут трансформуЇтьс¤ в структури соц≥ального
безсв≥домого, ¤к≥ й стають предметом сем≥отично-структурал≥ського вивченн¤.
јдже саме структурал≥зм "приклав особлив≥ зусилл¤ дл¤ того, аби показати,
що безсв≥доме, будучи областю стих≥йного, "≥ррац≥оналного" досв≥ду,
тим не менш Ї системою регул¤рних залежностей, п≥дпор¤дковуЇтьс¤ певним
правилам, ≥ншими словами, повною м≥рою п≥ддаЇтьс¤ рац≥ональному анал≥зу.
ѕри цьому було в≥дкрито, що безсв≥доме вц≥лому структурно впор¤дковане
у в≥дпов≥дност≥ з тими ж законами, котр≥ керують природними мовами..."
( ос 20).
јле на даному етап≥ Ѕарт в≥дкидаЇ сц≥Їнтиську в≥ру в можлив≥сть повного
позбавленн¤ в≥д безсв≥домого ≥ подоланн¤ плюр≥л≥зму. ‘≥лософ пропонуЇ
експл≥кувати й класиф≥кувати структури безсв≥домого, аби в≥льно ними волод≥ти
й отримати свободу в межах цих структур, а не поза ними.
ѕостструктурал≥зм Ѕарта Ї в≥дмовоњ в≥д сем≥отичних претенз≥й на метапозиц≥ю,
¤ка надаЇ когн≥тивний чи соц≥ально-практичний приор≥тет. —труктурн≥ механ≥зми,
що орган≥зують функц≥онуванн¤ мови, а за ц≥Їю моделлю й ус≥ соц≥альн≥
практики Ї тотальними в тому сенс≥, що њхн¤ ф≥ксац≥¤, класиф≥кац≥¤ або
викритт¤ зд≥йснюЇтьс¤ в межах ти же таки механ≥зм≥в. Ѕудь-¤ка метамова
маЇ сем≥отичний ≥ когн≥тивний приор≥тет лише допоки вона сама не стаЇ
об'Їктом ≥ншоњ мови. “ак викритт¤ м≥фолог≥й саме ви¤вл¤Їтьс¤ одн≥Їю з
м≥фолог≥й, класиф≥кац≥¤ структур також в≥дбуваЇтьс¤ в межах певноњ структури,
а сц≥Їнтиська в≥ра не перестаЇ бути в≥рою.
онцепц≥¤ (¤к ¤ њњ зрозум≥в):
вказане сп≥вв≥дношенн¤ Ї антином≥Їю, дов≥чною невир≥шуваною суперечн≥стю.
ћова "так влаштована". ¬она за визначенн¤м Ї модусом влади.
≤ндив≥д прагне до "свободного самовираженн¤", але в≥н приречений
на мовленнЇв≥сть. ѕрагнучи виразити себе, в≥н виражаЇ соц≥альн≥сть. ѕрагнучи
до самоствердженн¤, в≥н утверджуЇ соц≥ум. Ќамагаючись ви¤вити своњ бажанн¤,
в≥н висловлюЇ директиви сусп≥льства. «рештою ≥ндив≥дов≥ недос¤жна ≥ндив≥дуальна
свобода: в≥н в дов≥чному рабств≥ у сусп≥льства, "загалу".
¬их≥д: л≥тература ¤к "перманентна революц≥¤ слова", ¤к практика
знаково-смислових "зсув≥в", ¤к дестереотип≥зац≥¤ мовленн¤.
–ефлекс≥њ з цього приводу:
· контекст вживанн¤ пон¤тт¤ "влада" св≥дчить про њњ ототожненн¤
з такими феноменами ¤к примусове обмеженн¤, пануванн¤, насильство, в≥дчуженн¤,
байдуж≥сть.
· мовне узагальненн¤ (взагал≥ феномен всезагальност≥) сприймаЇтьс¤ ¤к
моральн≥сно-екзистенц≥йний акт де≥ндив≥дуал≥зац≥њ зм≥сту, що прагне мовленнЇвого
вт≥ленн¤, а в≥дтак ≥ самого автора. ÷е нагадуЇ дит¤чу ≥стерику.
· мова представл¤Їтьс¤ ¤к анон≥мний репрезентант соц≥уму - зовн≥шноњ ворожоњ
сили, що прагне до тотального пануванн¤. –ад¤нськ≥ ф≥лософи зауважують,
що тут ф≥ксуЇтьс¤ конкретно-≥сторичний стан сусп≥льства та його некритичне
абсолютизуюче сприйн¤тт¤.
· така концепц≥¤ Ї десуб'Їктив≥зац≥Їю, анон≥м≥зац≥Їю влади, а в≥дтак висновок:
"н≥чого не поробиш". ÷е прихована апологетика, ¤ка "роззброюЇ"
читача. √н≥тить завжди хтось. јктуальн≥сть питанн¤ "’то винен?".
«апереченн¤:
· мовн≥ обмеженн¤ ще не означають влади, а тим паче пануванн¤,
насильства.
· концепц≥¤ Ѕарта сама Ї продуктом в≥дчуженн¤. ”¤вленн¤ про мову ¤к джерело
насильства Ї типовим прикладом в≥дчуженн¤: людини не п≥знаЇ себе у своњх
власних вчинках. "ƒесь поза мною Ї соц≥ум, ¤кий виражаЇтьс¤ у мов≥
≥ транслюЇ насильство". ћова ≥ соц≥ум ¤к "зовн≥шн≥ ворож≥ сутност≥"
- це типово.
онцептуальна опозиц≥¤: Ќасильство Ї феноменом мовленн¤, бо:
· мова "так влаштована", насильство Ї елементом њњ "природи".
ѕокликанн¤ людини: с≥з≥фова прац¤ по боротьб≥ з рабством у мови, пост≥йний
бунт, що приречений на поразку. ÷е своЇр≥дний екзистенц≥йний траг≥зм людського
бутт¤, немотивований ентуз≥азм ≥ екзистенц≥йна р≥шуч≥сть.
· мова Ї "згорнутим" в≥дображенн¤м ф≥логенезу, ≥стор≥њ сусп≥льства,
¤ка наскр≥зь завжди була прос¤кнута насильством. ѕри цьому мова Ї в≥дображенн¤м
соц≥альноњ практики, а не њњ к≥нцевою детерм≥нантою. «вичайно, в свою
чергу мова також зворотн≥м чином впливаЇ на практику ≥ закр≥плюЇ њњ насильницьк≥
конкретно-≥сторичн≥ форми. јле ¤к мова, так ≥ людська ≥стор≥¤ загалом
не Ї приреченими на насильство. ” людини ¤к суб'Їкта сусп≥льно-≥сторичноњ
д≥¤льност≥ Ї реальна можлив≥сть подоланн¤ насильства.
¬се публикации философского клуба
